Унія

Унiя

Володимир Львович Єшкiлев

Проклятi гетьмани #1

«Нова сила бродила й пiнилася, немов молоде вино, народжувала несамовитi надii та авантажнi проекти. В мiсцях темних i секретних нова сила зустрiчала стару – сиву i дику, настояну на хмiльних медах та вiдьмацьких варивах. Змiшуючись, цi двi сили утворювали купаж, сповнений енергii, руху, радiсноi лютi та пiдприемливого божевiлля», – Володимир Єшкiлев про Украiну середини XVII столiття в iсторичному романi «Унiя», першому з трилогii «Проклятi гетьмани».

Роман оповiдае про Івана Остаповича Виговського та зрадженi надii спадковоi украiнськоi шляхти, яка сподiвалася на достойне мiсце Украiни-Русi в наймодернiшiй з тогочасних держав – Речi Посполитiй, про роль православноi церкви у тих подiях, про катастрофу, що спiткала Гетьманську державу пiсля переможноi Конотопськоi битви. Як i в попереднiх романах Єшкiлева, художню реконструкцiю доповнюе ретельно вивiрена «внутрiшня енциклопедiя» твору, де зiбранi маловiдомi, а iнодi й замовчуванi вiдомостi про Гетьманську добу та дотичнi до неi подii.

Володимир Єшкiлев

Унiя

Дня 19 лютого 1600 року пiвденний край Перуанського нагiр’я розiрвав найпотужнiший в iсторii Латинськоi Америки вулканiчний вибух. Розжаренi до червоного хмари попелу пiднялися до верхнiх шарiв стратосфери й неквапно розповзлися свiтом, вiдсiкаючи грунти та води вiд сонячних променiв, даючи старт планетарним клiматичним змiнам. Нашi сучасники назвуть iх «третьою фазою Малого Льодовикового перiоду». Вiдносно тепле шiстнадцяте столiття вiдступило в минуле пiд танцi травневих хурделиць та рев голодноi худоби[1 - Див. також «Посторiнковi знання…» у кiнцi роману.].

Сiмнадцяте почалося з щорiчних жорстоких неврожаiв, що зруйнували монархiю Годунова, занурили в затяжну кризу Священну Римську iмперiю та прорiдили люднiсть в корiнних воеводствах Речi Посполитоi. Лiтнi похолодання, повенi та наступ мочарiв скоротили випаси та зменшили сили степових орд. Навiть могутня, зiгрiта пiвденним сонцем Османська iмперiя вiдчула на собi крижане дихання Арктики. Першого року нового столiття замерзло Чорне море, й вiд гирла Дунаю до Константинополя люди iздили на санях по замерзлих хвилях. Тiеi зими турецький поет, наречена якого померла вiд застуди, склав рядки про Даджаля, прищавого демона з пiвночi, що крокуе твердою поверхнею Понту, наближаеться до боспорських берегiв. Вiн скрегоче зубами-крижинами й облизуеться на заснiжений, наче посипаний цукровою пудрою, купол Айя-Софii.