Зачарована Десна

«…Тоталiтаризм викреслив установлений ще в епоху Романтизму знак рiвностi мiж народом i культурою, натомiсть ототожнивши народ – з державою, так що в масовiй свiдомостi «нацiоналiзм» поступово зрiсся з «нацизмом», i вся етнософська проблематика виявилась iдеологiчно скомпрометованою на довгi роки наперед», – так сучасний фiлософ Оксана Забужко об'ективiзувала фатальний поворот для етнософii на укорiнення нацiональноi свiдомостi.

Отже, Довженко забарився й не змiг, як Тичина, зреалiзувати перiод вiдносноi свободи творчостi.

І, як на мене, саме в цьому «запiзненнi» лежить початок руйнiвного конфлiкту мiж яскравою особистiстю, ii намiрами – й невблаганними обставинами сувороi реальностi. Для романтика (а вiн був вiд природи чистим романтиком) i свiдомого украiнця нестерпно було бачити iдеологiчне багно, в яке западае суспiльство, духовно-iнтелектуальний занепад цiлоi краiни в 30-тi роки, жалюгiдне iснування нацiональноi iнтелiгенцii, фiзичне винищення носiiв нацiональноi iдеi. І все це – на тлi суцiльних свят: твориться новий ритуал советськоi мiфологii. За таких умов життя й творчiсть ставали додатком до постанов партiйних з'iздiв, рад, наркоматiв – органiв, якi називалися директивними. Праця на культурнiй нивi була в iхнiх руках, i тi, що давали художниковi роботу, вимагали оспiвувати нове щасливе життя – всупереч очевидним фактам i навiть здоровому глузду. Реальнiсть i творчiсть були розлученi, здавалось, навiки, й митцi вже не жили, а лиш вдавали присутнiсть, як поручик Кiже. Може, саме тому неймовiрно трагiчне iснування на однiй шостiй частинi свiту здебiльшого знаходило вельми дивне образне втiлення – пiднесено романтичне. Митцi шукали порятунку в еквiлiбристицi понять, жадали бодай найменшоi вiдповiдностi своiх творiнь свiтовим уявленням про культуру. Для естетики класичного романтика «нове» й «прекрасне» – синонiми. Можливо, за цю рятiвну соломинку вхопився й кiнорежисер Довженко. Для нього, романтика, неможливо творити в краiнi кривих дзеркал, «краiнi навпаки». І тодi митець, мов Саваоф, вiдважився своею генiальною уявою змiнити свiт, перетворити його. Свiт спотворений, фальшивий, жорстокий оспiвувався з непiдробним натхненням поета як… опромiнений щастям, поетичний, чарiвний, доленосний.

Потрiбна була нова поетика, новi естетичнi поняття – i новi засади романтизму, який належало «пiдверстати» до соцiалiзму, що вже ембрiонально був зачатий.