Зачарована Десна

Оспiвування всiх заходiв партii-держави, отих злочинств i безуму стало вiдкрито проголошеною доктриною й керiвництвом до дii. У цьому процесi перетворення змушенi були брати участь десятки талановитих митцiв рiзних народiв. Згадаймо десятки творiв радянських письменникiв про перетворення природи. Назву, як на мене, кращий з них: романтична повiстина К. Паустовського «Кара-Бугаз». Блискучий радянський прозаiк, естет Костянтин Паустовський писав: «Романтична настроенiсть не дозволяе людинi бути брехуном, невiгласом, боязким i жорстоким.

У романтицi закладена шляхетна сила. Немае… пiдстав вiдмовлятися вiд неi в нашiй боротьбi за майбутне…»

За монтажними аркушами фiльм «Іван» мав кiнчатися так: «Іван: А пригадуеш, як ми змагалися з тобою у тридцять п'ятому, здаеться, роцi? (Картину було знято 1932 року, до 15 рiчницi Жовтневоi революцii. – P. K.). Іван: Зараз вже i я, i ти, i Днiпро з вищою освiтою. Хведiр: Можна уже й по Ангарi ударить. Ударимо, Іване? Іван: Ударим». (ЦДАМЛМ Украiни.

 – Ф. 690. – Оп. І. – Од. зб. 2. – Арк. 27).

В отакий спосiб здобувалося вiдчуття «третьоi дiйсностi», прокладався магiстральний шлях до «кiнцевого сонячного пункту» (В. Винниченко). З цих самих позицiй, на замовлення поточних суспiльних потреб, робився фiльм «Мiчурiн». І як не намагався режисер втекти вiд погромно-ганебноi кампанii, розгорнутоi в краiнi проти вчених-генетикiв, ця втеча була унеможливлена в умовах тоталiтарного режиму. За тебе, проти твоеi волi допишуть, дознiмуть, до– й перемонтують стрiчку так, аби вона вiдповiдала нормам доби.

Ще й увiнчають Сталiнською премiею. Така прикрiсть сталася з Довженком, коли з екрана заговорив цитатами з власних праць Мiчурiн i краiна довiдалася, що немае чого чекати милостей вiд природи, взяти iх вiд неi – наше завдання. У такий спосiб впроваджувалася в життя «теорiя» перетворення природи.

З цих самих позицiй писалася «Поема про море».

Чи могли знати радянськi митцi-романтики, яких жахних втрат буде завдано природному середовищу в Прикаспii, на Днiпрi? Ставити так питання, гадаю, неправомiрно: воно не мае нiчого спiльного з естетикою.

Зокрема з естетикою романтизму. Інша рiч, що радянський романтизм як мистецький стиль став чимось чужорiдним для естетики, бо був наскрiзно заiдеологiзованим, великою мiрою «кабiнетним» i контрольованим з кабiнетiв. Йдеться про сутнiсну неправду етичного порядку, спотворенi моральнi критерii.