Зачарована Десна

Цю статтю написати в трохи iншому планi, нiж перша. Почати ii з поля бою, iз визволеного села, зi зруйнованоi хати бiля трупа староi жiнки i дальшi вiдступи пару разiв перебити другими картинами. Можливо, використати епiзод про тiтку Явдоху Пилипенко.

І цей факт пiднести до високого напруження.

Переглянути записну книжку для використання деяких мiркувань. Наприклад, про Африку i як гнали корiв на схiд т. iн.

Звернення до жiнок Європи i Америки. Коротенький екскурс в (царину) щастя i краси.

Про нiмецькi фотографii, де плямуеться наша жiнка.

3/IV[19]42

Помрете ви, дами. Хто згадае вас, красу вашу. Ви як морський пiсок. Але хто не преклониться у вiках перед красою наших жiнок.

Спiть, мамо! Вiчна слава красi вашого безсмертного iменi.

//Пройде тисяча, двi, три тисячi лiт. З яким трепетом i заздрiстю будуть згадувати нас юнаки, мужi i мудрецi, i вiйну, i все наше незвичне поколiння гвардiйцiв, людей-лицарiв, на долю яких випало стiльки нещастя i щастя, стiльки горя i радостi, стiльки кровi, стiльки поту, стiльки боротьби, i працi, i перемог, що iх з лишком вистачило б на десяток поколiнь.

Скiльки книг про нас напишуть! Скiльки пiсень! Скiльки благородних нащадкiв-юнакiв у мрiях своiх будуть переносить свое життя на машинi часу в нашу величну епоху! В епоху, коли все було важко, коли нiщо не давалося даром, коли за кожен клаптик своеi землi платили кров'ю i життям. У цей величний, мужнiй час, у тi часи, коли наш радянський двадцятип'ятирiчний народ-богатир, як Георгiй Побiдоносець вийшов битися iз змiем i перемiг його. І ввiйшов у свiтову iсторiю з чистим лицем i прямою ходою. На наших полях – доля людства.

І зараз кожен, хто любить Батькiвщину, i не тiльки Батькiвщину, а i людство, i братство людей, а не розбрат нацiй, а не поневолення життя, а не смерть, – кожний зрозумiв усю велич п'ятирiчок, що врятували людство од занепаду, i кожний наш заводик, кожний станочок, що його купували ми, одриваючи часом кусок хлiба од рота, кожна наша жертва i т.

 д.//

А найголовнiше – люде. Люде, що iх не бере куля, нi огонь, нi меч.

Вiчна слава вам, тiтко Явдохо. І вашому iменi, i красi вашiй. Не було у вас красивих туфель, не душилися ви «Котi», не було у вас шовку i сезонних шляп. Ви не мандрували по заграницях. Вам було нiколи. Ви, як бджiлка, були зайнятi i носили все мед для радянського вулика, поки не вбили вас вороги.

Ви не iздили по заграницях дивитися на рiзнi прекраснi дива.