Зачарована Десна

Я хочу вмерти, я утоплюся в ворожiй кровi. Прощай, село, прощай, мое горе…

18/IV1942

Хiрург рiзав поранених п'ятеро дiб. Вiн там же й iв. На п'ятий день його вирвало, i вiн упав на поранених. Його однесли.

Його кинуло об стiну вибуховою хвилею, i вiн втратив свiдомiсть. Потiм вiн знову продовжував рiзати.

Багато зiбралося. Були сини Украiни, були сини украiнського народу, були i просто сукинi сини.

А ворогам народу, тим, що обдурюють його в газетах i оббивають пороги нiмецьких гестапо, – живодерам передай, що краще було б iм на свiт не родитись, краще було б, щоб iх зовсiм не бачила земля наша.

Що iх не прийме земля наша. Вони умруть в Нiмеччинi, там, куди збiгаеться зараз все людське непотребство.

Написати листiвку до офiцерiв про солдатiв… Треба ii писати правдиво, тобто емоцiйно. Адже це розмова про життя над могилою, перед дулами гармат.

– Здрасте, товаришi. Як колгоспна жизнь? Як працюете? – спитало г. собаче, голопуцьок N, в'iхавши в село при вiдступi з Киева.

Вiн вилiз з машини весь у новому.

– Так. Та так робиться ось, як бачите. А от чого це ви, такi молодi та новенькi, та наче не туди iдете?

Голопуцьок зразу ж примовк i зник у машинi.

– Ви знаете, я нарвався на бандитське село, – говорив вiн увечерi десь у штабi. – Вони всi ждуть нiмцiв. Всi залишились там, ждуть. Ви розумiете? Ждуть. Ну, нiчого. Ми ще повернемось. Отаке-то.

Два вороги покалiчили менi життя. Перший – Гiтлер, що одняв у мене народ, хату i нещасних батькiв, другий – Б.

, що вигнав з роботи мою жiнку, одняв у мене грошi, зав'язав менi творчiсть i пригрiвае у себе моiх убивць. Вiн же знищить, очевидно, i мое iм'я. Фактично я уже не робiтник кiно, якому я вiддав шiстнадцять кращих рокiв.

21/IV1942

– Ви знаете, нас було 60 чоловiк. Так 59 убило, тiльки я один жив, – сказав менi фотограф Ф., радiсно i вдоволено смiючись…

N, на мою думку, зовсiм охамiв. Я перестану до нього ходити. Сьогоднi я прочитав йому мою листiвку «До нiмецького офiцера».

«Нащо ти пишеш «я», подумаеш, фiгура, iм'я». Я вийшов з почуттям глибокоi огиди до цiеi пiдслiпуватоi, страшно злоi i грубоi чиновноi людини. К чортовiй матерi!

А лист я написав гарний. Я чомусь вiрю, що вiн матиме великий практичний успiх. Може, хоч один офiцер почне «ворочать мозгами». Уже я недаром був отут.

Сьогоднi у мене в кiмнатi хтось iз учасникiв Великоi Вiтчизняноi вiйни украв книгу – вибранi твори Коцюбинського.