Зачарована Десна

Всяка бувае душа – одна, як Днiпро, друга часом, як калюжа, по кiсточки, а часом бувае так, що i калюжки нема, а неначе, звиняйте, вiл п…

– А коли душа велика, а чоловiк нервовий?

– Подайте човен, ого-го-го. Човен подайте. Ага-га-га-го-о-о-о. Човен! – розпинався хтось на березi.

– О, нервенi душi заметушились. – Оглянувся Савка. – Отак i накличуть нiмцiв. А нема того, щоб тихо посидiти та подумати.

– Я Герой Радянського Союзу. Я не боюся смертi. Я знищив ворогiв багато. Ненависть прорiзалася в менi аж на Днiпрi, а зараз вона визрiла в менi, як квiтка.

Скажу вам правду. Нiчого в життi так не хочу, як пiсля вiйни, коли буду живий, поiхати до того дiда, поклонитися йому в ноги за науку.

– І гарненько вiдчитать, щоб не зазнавався на старостi лiт, – сказав один з тих непоправних тупиць, яких навiть вiйна не виправить… Чи, мо', це i був той самий журналiст Сеня Тополя.

– Не поклонитесь, товаришу командир, – сказав молодий, рокiв вiсiмнадцяти боець.

Всi подивилися на бiйця.

– В ту ж нiч прийшли на берег нiмцi…

– А ти звiдки це знаеш?

– Я був тодi хлопцем, що сидiв мовчки на лопачинi.

Я один тiльки й виплив до берега. А дiди з нiмцями потонули в Днiпрi.

– Встать! – пролунав владний голос полковника.

Ми встали i стояли хвилину. Далi ми мусили вийти всi. Нам здавалося, що землянка вибухне од наших сердець. Ми вийшли. Була нiч.

10/V

Перед самим вiкном летить нiмецький самольот. Стрiляють почiм зря зенiтки, i все мимо.

– Чорт його знае, що воно таке почалося.

Всяке г… собаче понадiвае на себе ремiння та зброi, та не якого-небудь, а нового.

– Еге.

– А це ж усе грошi!

– Еге.

– Оце недавно перед вечором одну партiю вiз. Так одно, таку його мать, вродi оцього, що в очках, теж у новому, так ще револьвер витягло та кричить: вези, каже, скорее, нацiоналiст, а то застрелю. Їй-бо, правда. А в самого руки тремтять i очi викаряченi, повiриш, ну як ото у носiра або в краснопiрки од страху. От так людина!

– А, чортi-що!

– Еге.

А один шинелю давав i новi чоботи. Що ж ти, кажу, казенне iмущество роздаеш? Дак розсердився да почав по матушцi: я, каже, вас, контрреволюцiонерiв, мiльйон разстрiляю, як вернуся! Отакий блазень, ну ти подумай! О, здорово гупае. Скоро, мабуть, появиться герман.

– Да, бояться. А не знають того, трясця iх матерi, що вже кому на вiйнi судилося вмерти, так не викрутиться. Не здожене куля, здожене воша, а вiйна свое, казав той, вiзьме.

Ми йшли до рiчки лозами.