Круговерть

Там ми й викопали яму для редактора. З нами був Конант, письменник, надiлений багатою уявою, котрий усе життя прошкував по асфальту й нiколи не бачив сiльських краевидiв, хiба лише крiзь вiкна потягiв i з вiдчуттям повноi огиди.

Конант також написав поему, яку назвав «Лань i струмок». Це був чудовий взiрець працi, яку тiльки й можна очiкувати вiд поета, котрий бачив амаралiс лише у вiтринi флориста, а про птахiв балакав хiба що з офiцiантом. Конант пiдписав свою поему, i ii також вiдправили до того самого редактора.

Але все це мае дуже мало спiльного з нашою iсторiею.

Наступного ранку, якраз тодi, коли редактор вчитувався в перший рядок поеми, одна iстота зiйшла з порому на Захiдному березi й повiльно пiднялася на Сорок другу вулицю.

Прибулець був молодиком iз свiтло-блакитними очима, вiдкопиленою губою i волоссям достеменно такого самого кольору, як у маленькоi сироти (яка пiзнiше виявилася донькою графа) iз однiеi п’еси пана Блейнi[36 - Чарльз Блейнi (1877–1975) – американський режисер та автор багатьох мелодрам.

]. Його ногавицi були з оксамиту, а плащ iз короткими рукавами – з гудзиками посеред спини. Одна штанка була заправлена в чобiт, а iнша – нi. Очiкувано, хоч i марно, можна було б шукати на його солом’яному брилi отвори для вух, бо його форма викликала пiдозру, що головний убiр украли в коня. У руцi дивак тримав валiзу, опис якоi – неможливе завдання. Навiть мешканець Бостона не захотiв би носити в такiй свiй ленч i юридичну лiтературу до свого офiсу. Над одним вухом юнака, у його волоссi, виднiвся жмут сiна – рекомендацiя в сiльському стилi, ознака невинностi, останнiй слiд Едемського саду, що зберiгся для того, щоб осоромити мiських гультiпак.

Мiстяни усмiхалися й оминали його. Та коли звернули увагу на дивакуватого незнайомця, котрий стоiть у канавi й тягне шию на високi будiвлi, то перестали всмiхатися i навiть глипати на нього. Це повторилося кiлька разiв. Дехто таки споглядав на античну валiзку, щоб переконатися, якi розваги Конi-Айленду чи марку жувальноi гумки вiн запропонуе.

Та здебiльшого прибульця iгнорували. Навiть шибеники, якi розносять газети, нудилися, коли той сахався, наче клоун у цирку, вiд екiпажiв та автомобiлiв на вулицi.

На Восьмiй авеню стирчав Крутiй Гаррi, котрий мав фарбованi вуса та блискучi, доброзичливi очi. Гаррi був митцем у душi, тому його зачiпало, коли актор перегравав. Вiн пiдiйшов до селянина, котрий застиг iз розтуленою пелькою бiля вiтрини ювелiрноi крамницi, i похитав головою.