Круговерть

Гостей ченцi прийняли радо, а iхнiй обов’язок якраз i полягав у тому, щоб розважати нечастих гостей. Вони випили смачноi наливки й визнали ii винятково мiцною й освiжною. Послухали величезний дзвiн, що перманентно гупав, i дiзналися, що вони – першi подорожнi в тих сiрих кам’яних мурах, куди й справдi не ступала нога жодного англiйця, хоч iхнi неспокiйнi ноги обходили майже всi закутки на землi.

О третiй годинi дня, коли приiхали двое молодих готемцiв, вони стояли разом iз преподобним братом Христофором у великiй холоднiй залi монастиря, спостерiгаючи, як ченцi крокують до трапезноi.

Вони рухалися повiльно, парами, зi схиленими головами, безгучно ступаючи ногами в сандалях по грубих кам’яних плитах. Поки процесiя повiльно минала iх, Ейрес раптом схопив Джiллiама за руку.

– Поглянь, – енергiйно прошепотiв вiн, – на того, хто зараз якраз навпроти тебе, по цей бiк, iз руками на пасi… Якщо це не Джоннi Белчемберз, то хай мене грiм поб’е!

Джiллiум придивився i впiзнав загубленого законодавця моди.

– Що за бiсiвщина, – здивувався вiн. – Що тут робить старий Белл? Томмi, це нiяк не може бути вiн. Нiколи не чув, щоб Белл захоплювався релiгiею. Бiльше того, вiн iнколи молов язиком такi речi, коли правив кiньми, за якi його прокляли б у будь-якiй церквi.

– Це Белл, жодних сумнiвiв, – твердо стояв на своему Ейрес, – iнакше менi не завадить звернутися до окулiста. Але подумай, як це Джоннi Белчемберз, король дендi, канцлер модного одягу та Магатма рожевих камелiй, стовбичить тут на морозi й каеться в хламидi кольору тютюну! Менi це в головi не вкладаеться.

Краще спитаемо веселого стариганя, котрий нами опiкуеться.

І вони звернулися за поясненнями до брата Христофора. На той час ченцi вже зайшли до трапезноi, тому неможливо було вказати, кого товаришi мають на увазi. Белчемберз? Але брати Святого Гондро вiдмовляються вiд своiх свiтських iмен пiсля того, як приймають обiтницi.

– Ви хотiли б, панове, поспiлкуватися з одним iз братiв? Якщо зайдете до трапезноi та вкажете на того, кого хотiли б побачити, то прошу дуже.

Ейрес i Джiллiам послухалися поради й вказали брату Христофору на того, кого вони побачили. Це справдi був Джоннi Белчемберз. Тепер вони прямо зазирнули йому в обличчя, коли той сидiв серед неохайних братiв, не пiдiймаючи погляду й смакуючи юшку з грубоi, брунатноi чашi.

Настоятель дозволив гостям побалакати з одним iз братiв у приймальнiй, куди обiцяв його прислати.