Сім’я Оппенгеймів

Мартiн був роздратований, невдоволений з себе.

Вiн викликав довiрених – Зiгфрiда Брiгера i Карла Теодора Гiнце.

– Ну, як? Справилися з лютим гоем? – единим духом випалив Зiгфрiд Брiгер, недбало привiтавшись.

Маленький, меткий, дарма, що йому понад п’ятдесят, худорлявий, рвучкий, пiдкреслено еврейськоi зовнiшностi, вiн зовсiм близько присунув стiлець до свого патрона. Довгим носом над великими рудо-сивими вусами Зiгфрiд Брiгер немов щось обнюхував. Карл Теодор Гiнце зупинився на шанобливiй вiддалi вiд патрона, стриманий, пiдтягнений, з явним осудом за метушливiсть колеги.

Карл Теодор Гiнце осуджував усе, що робив пан Брiгер, а пан Брiгер висмiював усе, що робив Карл Теодор Гiнце. Карл Теодор Гiнце пiд час вiйни командував ротою, у якiй Брiгер служив рядовим. Уже в тi часи вони ставились один до одного скептично, i вже тодi кожен з них знав, як сильно вони один до одного прив’язанi. А пiзнiше, пiсля закiнчення вiйни, коли справи гожого пана Гiнце йшли препаскудно, пан Брiгер влаштував його в меблевiй фiрмi Оппенгеймiв. Пiд керiвництвом Брiгера працьовитий i сумлiнний Гiнце дуже швидко пiшов угору.

Мартiн Оппенгейм докладно ознайомив довiрених iз станом речей. Усi трое прекрасно знали одне одного. Кожний з них легко мiг передбачити результат переговорiв. Нiхто з них не думав, що Вельс згодиться. Питання зводилося тiльки до формальностi. Пiсля повiдомлення Мартiна всiм стало ясно, що розумнiше було б вести переговори не Мартiновi, а пановi Брiгеру. Брiгер запропонував би Вельсовi ще менше, i все-таки Вельс пiшов би задоволенiший.

Що робити далi, було ясно. Вельсовi треба показати, що i без його допомоги можна вiдвернути антисемiтську загрозу оппенгеймiвським пiдприемствам. Це зробило б Вельса згiдливiшим. Тимчасове затишшя на полiтичному горизонтi надзвичайно сприяло тому, щоб вжити деяких необхiдних i давно обмiркованих заходiв.

Треба було просто перетворити еврейську фiрму Оппенгеймiв в акцiонерне товариство з нейтральною назвою, що не викликае пiдозри. Багато еврейських фiрм вдало провели цю спробу.

Часто траплялося, що покупцi, якi бойкотували еврейську фiрму, зверталися до анонiмного нееврейського товариства, яке в дiйсностi було тiльки фiлiею все тiеi ж ненависноi еврейськоi фiрми. Оппенгейми i без участi Вельса могли заснувати акцiйне товариство «Нiмецькi меблi», i для початку об’еднати в ньому одну берлiнську й одну провiнцiальну фiлiю.

Технiчно здiйснити це було неважко, все обiцяло успiх. І все-таки наважитися було нелегко.