Сім’я Оппенгеймів

Навести тут деякий порядок – цiлком вiдповiдне завдання у день п’ятдесятирiччя.

Густав чудово розбирався в бiографiях багатьох людей, якi жили у XVIII i XIX столiттях. Вiн умiв розпiзнавати, якi моменти в життi цих людей були вирiшальнi.

Але дивно, як важко йому вирiшити, що було важливе для його власноi долi, а що нi. Адже немало було сильних переживань, пов’язаних i з власною долею, i з долею всiх людей, адже була вiйна i була революцiя. Що ж, кiнець кiнцем, переродило його? З сумом вiдчув вiн, як багато вiн втратив.

Розглядування власного життя привело його в поганий настрiй.

І раптом вiн рiзко обiрвав себе. Усмiхнувся.

– Вiзьмiть листiвку, любий Фрiшлiне, – сказав вiн. – Я хочу вам продиктувати.

Вiн диктував:

– «Шановний пане! Запам’ятайте на решту днiв Вашого життя: нам дано працювати над справою, але не дано завершити ii. Щиро вiдданий Густав Оппенгейм».

– Хорошi слова, – зауважив Клаус Фрiшлiн.

– Правда ж? – сказав Густав.

 – Це з талмуда.

– Кому адресувати листiвку? – спитав Фрiшлiн.

Густав Оппенгейм усмiхнувся по-хлоп’ячому, лукаво:

– Пишiть, – сказав вiн, – «Д-ру Густаву Оппенгейму, Берлiн-Далем, Макс-Регерштрасе, 8».

Коли не рахувати цiеi продиктованоi листiвки, ранок минув неплодотворно, i Густав був вдоволений, коли трапилася поважна причина перервати роботу. Причина ця з’явилася в особi чарiвноi Сибiли Раух, його подруги. Так, це вона, Сибiла Раух, пiд’iхала на своiй маленькiй, чуднiй, обшарпанiй машинi.

Густав зiйшов униз зустрiчати гостю. Не звертаючи уваги на слугу Шлютера, який вiдкривав ворота, вона пiднялася навшпиньки i холодними устами поцiлувала Густава в лоб. Не так було просто зробити це, бо пiд пахвою у неi затиснутий був великий пакет – iменинний подарунок Густавовi.

Розгорнувши пакет, Густав побачив подарунок – старовинний годинник. Над циферблатом рухалося око, так зване «боже око», яке пересувалося з секундною стрiлкою злiва направо.

Густав давно вже збирався поставити у своему робочому кабiнетi такий годинник, як постiйне нагадування собi, трохи незiбранiй людинi, про необхiднiсть системи в роботi. Але йому не траплявся годинник з пiдхожою до загального тону кiмнати оправою.

Вiн радий, що Сибiла знайшла саме те, що потрiбне. Вiн дякуе ii шумно, сердечно, люб’язно. Десь у глибинi душi вiн трохи розчарований.