Сім’я Оппенгеймів

Широке обличчя Жака Лавенделя усмiхалося з якоюсь задирливою терпимiстю.

– Ви несправедливi до цих людей, дорогий пане Гiнце, – сказав вiн приязним, хрипкуватим голосом, похитуючи головою. – В тому-то й сила цiеi партii, що вона нехтуе здоровим глуздом i апелюе до iнстинкту. Потрiбнi розум i сила волi, щоб проводити це з такою послiдовнiстю, як це вони роблять. Цi пани знають свою клiентуру, як усякий добрий дiлок. Товар у них поганий, але ходовий. А пропаганда у них – перший сорт, кажу я вам. Ви недооцiнюете «фюрера»,[2 - F?hrer – керiвник, начальник, вождь.

] пане Гiнце. Фiрма Оппенгеймiв могла б радiти, якби дiстала такого завiдувача для вiддiлу реклами.

Пан Жак Лавендель говорив досить тихо, i все-таки його хрипкий голос майже без усяких зусиль примушував до себе прислухатися. Але погоджуватися з тим, що говорив цей голос, нiхто не хотiв. Тут, у культурнiй обстановцi будинку Густава Оппенгейма, не було людей, схильних визнати за такою безглуздою штукою, як нацiонал-соцiалiстський рух, якiсь серйознi шанси на успiх.

Книжки Густава Оппенгейма стояли вздовж стiн, обидвi кiмнати – бiблiотека i робочий кабiнет – красиво переходили одна в другу. З портрета Іммануеля Оппенгейма у реальнiсть живо дивилися на присутнiх хитрi добродушнi очi. Озброенi всiм знанням свого часу, насиченi культурою столiть, маючи за собою солiдний поточний рахунок у банку, люди цi мiцно стояли на ногах. Вони усмiхалися на думку, що приручена домашня тварина – дрiбний буржуа – загрожуе вернутися до своеi вовчоi природи.

Меткий Зiгфрiд Брiгер розповiдав анекдоти про фюрера та його рух. Фюрер зовсiм не нiмець, вiн австрiець, i його рух е помста Австрii за поразку, зазнану вiд Нiмеччини в 1866 роцi. А взагалi – чи мислима справа – пiдвести пiд антисемiтизм параграф закону? Яким чином установити, хто еврей, а хто не еврей?

– Мене б вони, звичайно, вiдразу пiзнали, – добродушно сказав пан Брiгер, показуючи на свiй довгий нiс. – Але хiба бiльшiсть нiмецьких евреiв не асимiлювалися настiльки, що тiльки вiд самих залежить, чи оголосять вони себе евреями чи нi? До речi, чи чули ви анекдот про старого банкiра Дессауера? Пановi Дессауеру прiзвище його здалося занадто еврейським.

Вiн змiнив його. Заявляе: надалi я бiльше не пан Дессауер, а пан Дессуар. Пан Кон зустрiчае пана Дессауера в трамваi. «Здоровенькi були, пане Дессауер», – каже вiн. Але пан Дессауер каже: «Прошу, пане Кон, мое прiзвище тепер Дессуар». – «Вибачте, пане Дессуар», – каже пан Кон.