Сім’я Оппенгеймів

Той обiцяв йому, що навеснi буде ремонт, а загалом, на думку пана Краузе, такi плями – це дурницi, це такий же додаток до кожноi порядноi квартири, як немовля до дiвчини. Можливо. Але все ж ця пляма зовсiм некрасива. Доведеться цими днями знову поговорити з паном Краузе.

Мiркування Маркуса Вольфсона урвалися, бо прийшов його шуряк Морiц. Фрау Вольфсон поставила на стiл другу пляшку пива, i чоловiки заговорили про свiтовi подii та про господарство. Складач Морiц Еренрайх, маленький, кремезний, з рiшучим жвавим обличчям, дуже поораним зморшками, з карими гострими очима й скуйовдженим волоссям, ходив, широко розставляючи ноги, з одного кутка в iнший, як звичайно, нi з чим не погоджуючись, сповнений найпохмурiших передчувань.

Вiн не схильний розглядати випадок у пiдземцi, як винятковий. Такi «подвиги», – передбачае вiн, – будуть тепер у Нiмеччинi звичайною справою, як свого часу в царськiй Росii. Палити й громити будуть на Гренадiрштрасе, на Мюнсштрасе. Не краще буде й на Курфюрстендаммi: панам, що там живуть, доведеться теж дещо пережити.

Маркус Вольфсон розщедруеться ще на пляшку пива. Йому подобаеться схлипуючий звук, з яким вискакуе корок. Вiн з добродушною iронiею дивиться на кремезну, боксерську фiгуру шуряка.

– Що ж, Морiце, на твою думку, нам треба робити? – питае вiн. – Чи не вступити всiм до спiлки «Маккабi» i навчатись боксу?

Морiц Еренрайх не зважае на дурнi жарти. Вiн добре знае, що треба робити. Треба мати в кишенi п’ятсот англiйських фунтiв, щоб виiхати до Палестини.

Падiння англiйського фунта в цей час дуже наблизило Морiца до здiйснення його планiв. Вiн уже назбирав чотириста сорок фунтiв.

– Якби ви були розумнi – ти, Маркусе, i ти, Мiрiам (вiн так само вперто зве сестру Мiрiам, як пан Вольфсон зве ii Марiею), ви поiхали б зi мною.

– Чи не скажеш менi засiсти пiд старiсть за старогебрейську мову, – глузуе пан Вольфсон: вiн сьогоднi в доброму настроi.

– Сам ти нiколи ii не подолаеш, – знущаеться Морiц Еренрайх. – А ось дiтей своiх ти марно не вчиш старогебрейськоi мови.

Мiж iншим, нашi курси вiдвiдуе одна з Оппенгеймiв, вона робить непоганi успiхи.

Те, що одна з Оппенгеймiв вивчае старогебрейську мову, примушуе пана Вольфсона задуматися. З цiкавiстю вислуховуе вiн вiд Морiца Еренрайха деякi вiдомостi про Палестину. Ця краiна, виявляеться, е однiею з небагатьох, незачеплених кризою. Експорт зростае. Розвиваеться там i спорт. Пан Еренрайх сподiваеться незабаром узяти там участь у спортивнiй олiмпiадi.