Повне зібрання творів

Ох! Так, вона страшенно кокетувала! Тому ii таемничий туалет тривав нескiнченнi днi. Аж раптом якось уранцi, саме тодi, коли сходило сонце, квiтка показалася.

І, попрацювавши з такою докладнiстю, позiхнула i мовила:

– Ох! Я насилу прокинулась… Перепрошую… Я ще не встигла причепуритися…

А Маленький Принц не мiг стримати захвату:

– Яка ви гарна!

– Правда ж? – тихесенько запитала квiтка. – Та й народилася водночас iз сонцем…

Маленький Принц здогадався, що квiтка не дуже скромна, але ж як вона зворушувала й чарувала!

– Здаеться, вже пора снiдати, – одразу додала квiтка, – то чи не була б ваша ласка подбати про мене?

Збентежившись, Маленький Принц пiшов по лiйку зi свiжою водою й полив квiтку.

І отак та квiтка зi своiм хворобливим марнославством дуже скоро почала по-всякому дошкуляти Маленькому Принцовi. Скажiмо, одного разу, пишаючись своiми чотирма колючками, сказала йому:

– Нехай спробують напасти на мене тигри зi своiми пазурами!

– На моiй планетi немае тигрiв, – пояснив Маленький Принц, – та й тигри не iдять трави.

– Я не трава, – лагiдно заперечила квiтка.

– Перепрошую..

– Тигри нiколи не злякають мене, але я дуже боюся протягiв. Сподiваюсь, ширма у вас е?

«Дуже боюся протягiв… не щастить, як для квiтки, – подумав Маленький Принц. – Ця квiтка не з простих…»

– А ввечерi накриете мене ковпаком. У вас дуже холодно. Поганеньке мiсце. Там, звiдки я прибула…

Але квiтка урвала себе. Адже ii принесло у формi насiнини.

Вона не могла знати iнших свiтiв. Принижена, що мало не вдалася до такоi наiвноi брехнi, квiтка двiчi або тричi вдавано кашлянула, щоб Маленький Принц вiдчув свою провину:

– Де ширма?

– Та я б уже принiс, а ви розмовляли зi мною!

Тодi квiтка кашлянула гучнiше, щоб Маленький Принц таки вiдчув докори сумлiння.

Отак Маленький Принц, незважаючи на всю вiру своеi любовi, дуже скоро засумнiвався в квiтцi. Вiн серйозно сприймав ii пустi слова й почувався вкрай нещасним.

– Не треба було слухати ii, – якось звiрився вiн менi, – нiколи не слiд дослухатися до квiтiв. Треба милуватись ними i вдихати iхнi пахощi. Вiд моеi квiтки вся планета стала духмяною, але я не вмiв насолоджуватись цим. Отi балачки про пазурi, якi так роздратували мене, мали б розчулити мене…

Признався Маленький Принц i в iншому:

– Я тодi нiчого не мiг зрозумiти! Я мав би судити про квiтку з ii дiй, а не слiв. Вона дарувала менi духмянiсть i сяево.