Повне зібрання творів

Любов починаеться тiльки там, де вже не сподiваються нiякого дару. Любов – це передусiм молитва, а молитва – це утвердження тишi.

Я повернувся до свого народу, вперше замикаючи його в тишi своеi любовi. Провокуючи таким чином його дари аж до смертi. Люди п’янiли, бачачи моi зацiпленi вуста. Я був пастир, скринька з iхньою пiснею i охоронець iхнiх доль, господар iхнього добра та життя, а водночас бiднiший за них i смиреннiший у своiй гордостi, яка не давала себе зiгнути. Я добре знав, що тут нiчого не можна отримати.

Просто вони розвивалися в менi i iхнiй спiв зливався з моею тишею. Завдяки менi вони i я були вже тiльки молитвою, що розчинялася в тишi Бога.

LXXVIII

До мене прийшли, щоб висловити своi докори, – не геометри моеi iмперii, якi, до речi, зводились до одного чоловiка, а втiм, уже мертвого, а делегацiя коментаторiв геометрiв, i тих коментаторiв було десять тисяч.

Коли людина створюе корабель, вона не переймаеться цвяхами, щоглами i дошками палуби, а замикае в арсеналi десять тисяч рабiв i кiлька помiчникiв iз батогами.

І там розквiтае слава корабля. Я нiколи не бачив раба, який би нахвалявся, що подолав море.

Та коли людина створюе геометрiю й не переймаеться тим, щоб довести ii до кiнця, йдучи вiд наслiдку до наслiдку, бо на таку працю не вистачить анi ii часу, анi сили, тодi вона породжуе армiю з десяти тисяч коментаторiв, якi шлiфують теореми, дослiджують плiднi шляхи й збирають плоди з дерева. Та оскiльки вони не раби i немае батога, щоб прискорити iхню працю, там немае жодного, хто не вважав би, нiби вiн рiвня единому справжньому геометровi, бо, по-перше, вiн розумiе його, по-друге – збагатив його працю.

Але я, знаючи, яка неоцiненна iхня праця, – адже треба звести врожай духу, – i знаючи також, що смiховинно плутати ii з творчiстю, що е незацiкавленим, вiльним i непередбачуваним жестом людини, тримав iх на добрiй дистанцii страху, щоб вони не запишалися й не вважали себе за рiвню геометровi. Тож я чув, як вони бурмочуть помiж себе й нарiкають.

А потiм заговорили:

– Ми протестуемо, – сказали вони, – в iм’я розуму. Ми жерцi iстини. Твоi закони – закони Бога меншою мiрою, нiж наш закон. Ти маеш озброених людей, i ця м’язова маса може розчавити нас. Але ми матимемо слушнiсть проти тебе навiть у пiдвалах твоiх в’язниць.

Вони говорили, здогадавшись, що не ризикують накликати на себе мiй гнiв.

І поглядали один на одного, задоволенi власною смiливiстю.

Я замислився.