Повне зібрання творів

З тих губчатих нетрiв мерзота вилiзае тiльки на те, щоб лаятися надiрваним голосом, i то без справжньоi лютi, на кшталт м’яких бульбашок, що лускають раз по раз на поверхнi болота.

Я бачив прокаженого, що грубо реготав й витирав собi очi брудною бiлизною. Передусiм вiн був вульгарний i ницо глузував сам iз себе.

Мiй батько вирiшив спалити той квартал. І цей гниляк, що тримався за своi загноенi виразки, почав обурюватися, домагатися своiх прав. Прав прокаженого серед гною.

– Природна рiч, – пояснив менi батько, – бо справедливiсть, по-iхньому, – це увiчнення того, що е.

А вони зняли галас в iм’я свого права на гнилля. Заснованi на гниллi, вони обстоювали гнилля.

– Якщо ти дозволиш плодитися боягузам, – казав менi батько, – тодi народяться права боягузiв. Таж вони очевиднi. Й народяться спiваки, щоб уславлювати iх. І спiватимуть тобi про велич патетики боягузiв, яким загрожуе знищення.

Бути справедливим, – пояснював далi батько, – це обирати. Бути справедливим до архангела чи справедливим до людини? Справедливим до виразки чи до здоровоi плотi? Чому я маю слухати того, хто звертаеться до мене в iм’я зарази?

Але я дбатиму про нього в iм’я Господа.

Адже i в ньому присутнiй Бог. Та аж нiяк не тому, що скорився його бажанню, бо це бажання, яке висловила виразка.

Коли я почищу його, помию i навчу, тодi його бажання буде iншим i вiн сам заперечить себе такого, яким був. То чому я маю бути союзником оцiй людинi, якоi згодом зречеться вiн сам? Чому, дослухавшись до бажання вульгарного прокаженого, я маю перешкоджати народженню i вдосконаленню?

Чому я маю ставати на сторону того, що е, яке виступае проти того, що буде? Того, хто животiе, проти того, що тiшиться могутнiстю?

– Справедливiсть, на мою думку, – казав менi батько, – це шанувати охоронця складу в iм’я складеного.

Отак я й себе вшановую. Адже охоронець вiдображуе те саме свiтло. Хоч яке воно непомiтне в ньому. Справедливiсть – це вважати його за вiз i за шлях. Мое милосердя – це дати йому народити самого себе.

Але в цiй клоацi, що спадае до моря, я засмучуюся перед такою гниллю. Бог, якщо вiн присутнiй тут, уже страшенно зiпсутий… Я чекаю вiд них знаку, що покаже менi людину, й не бачу нiчого.

– А я, – озвався я до батька, бачив, як той або той, – подiляв свiй хлiб i допомагав ще гнилiшому за себе зняти мiшок iз плечей або брав iз жалощiв хвору дитину…

– Вони складають усе докупи, – заперечив батько, – i з цiеi кашi витворюють свое милосердя.