Повне зібрання творів

Вiн нiс ii в сплетених руках, розпанахану i покинуту, наче пучок троянд, лагiдно приспану полиском сталi й майже усмiхнену, бо зiперлася своiм бiлим чолом на крилате плече смертi, вiн нiс ii на рiвнину, бо тiльки там жили знахурi, здатнi зцiлити ii.

«Дивовижна заснула дiвчина, яку я наповню своiм життям, бо вже не переймаюся анi марнотою, анi люттю, анi претензiями людини, анi благами, якi можуть дiстатися менi, анi лихами, якi можуть спiткати мене, а тiльки тим, чому вiддаю себе, i ось, несучи свою ношу до знахурiв на рiвнинi, я стану свiтлом очей, пасмом кiс на чистому чолi, i якщо, зцiливши, я навчу ii молитися, досконала душа триматиме ii прямо, мов стебло квiтки, яку добре тримае ii корiння…»

А проте я не замкнений у своему тiлi, що трiщить, мов стара шкаралуща.

Пiд час повiльного спуску схилом моеi гори менi здалося, нiби воно, наче широкий плащ, несе всi схили та всi рiвнини, i, розкинутi тум i там вогники моiх осель, немов золотi зорi. Я гнуся, важкий вiд моiх дарiв, наче дерево.

Мiй народ спить: я благословляю вас, спiть далi.

Нехай сонце не квапиться витягти вас iз нiжноi ночi! Нехай мое мiсто мае право ще спочити, перше нiж випробувати на свiтанку своi крила для роботи. Нехай тi, яких вразило вчора лихо i якi мають ласку Господньоi вiдстрочки, ще чекають, перше нiж брати на себе жалобу, або злиднi, або приреченiсть, або квiтучу проказу. Нехай вони лишаються в лонi Господа, всi прощенi i всi прийнятi.

Це я пiклуватимусь про вас.

Мiй народе, я чатуватиму над тобою: спи далi.

XLVII

– Невже ви не соромитеся, – запитав я тодi, – своеi ненавистi, своiх чвар i своеi лютi? Не простягаете кулак унаслiдок пролитоi вчора кровi, бо, якщо пiсля пригоди ви вийдете оновленi, мов дитина з розiрваного лона, або крилата тварина, ще прикрашена шматочками своеi лялечки, що ви зрозумiете внаслiдок учорашнiх подiй в iм’я iстин, не позбавлених сутностi? Бо тi iстини, якi потрапляли менi до рук i розривалися, я, навчений досвiдом, завжди порiвнював iз кривавим випробуванням любовi.

Плiд, який народиться, не е анi однiею особою, анi другою, а складаеться з обох. І домiнуе над обома. Вони примиряться в ньому аж до дня, коли й самi, вже в новому поколiннi, зазнають кривавого випробування любов’ю.

Вони, безперечно, страждають вiд жахiть пологiв. Але, коли минуть жахiття, настане мить святкування. Люди знайдуть себе в новонародженiй дитинi. Слухайте, коли нiч захопить вас i приспить, ви всi схожi однi на одних.