Визволення. Роман мілин

 – Жiнка була прекрасна.

– Це ще гiрше, сер. Тодi вона була нiкчемна. Дякувати Боговi, цi поганськi часи вже нiколи не повернуться. Десять рокiв убивств i несправедливостей! І все через жiнку! Чи хто зробив би це тепер? А ви б зробили це, сер? Чи ви?

Та нараз гучний дзвiн перебив цю промову Шоу. Високо в повiтрi заскрипiв якийсь сухий блок, немовби стогнав вiд болю. Вiн порушив нiчний спокiй i замрiяну стриманiсть голосiв двох людей, що тепер заговорили голосно.

– Закрийте нактоуз, – наказав Лiнгард. – Вiн свiтить, як повний мiсяць. Не треба марнувати свiтло, доки ми заштиленi[15 - Заштиленi – за повного штилю.]. Не треба, щоб нас бачили, коли ми самi не можемо бачити, – адже так? Запам’ятайте, мiстер Шоу. Тут можуть швендяти всiлякi волоцюги…

– Гадаю, що з цим тут давно вже покiнчено, – мовив Шоу, закриваючи компас, – ще з того часу, як сер Томас Кокрен[16 - Томас Кокрен – англiйський адмiрал.] почистив кiлька рокiв тому побережжя Борнео.

Добре почистив, – еге ж? Ми чули про це вiд хлопцiв зi шлюпки «Дiана», що ремонтувалася в Калькуттi, коли я перебував на «Уорвiк Каслi». Хлопцi взяли якусь там столицю бiля верхiв’я рiчки й довго ще були повнi живих спогадiв про своi авантюри.

– Сер Томас зробив добре дiло, – вiдповiв Лiнгард, – але ще мине довгий час, доки цi моря будуть такi безпечнi, як англiйський канал. Я сказав про свiтло, щоб ви надалi були уважнiшi у цих морях.

Чи ви помiтили, як мало тубiльних суден ми бачили за всi цi днi, з того часу як нас занесло в це море?

– Я й не звернув на це уваги, сер.

– Це ознака того, що мае щось трапитись. Як потрапить сюди якась чутка, то плистиме вiд острова до острова без нiякого вiтру та без вiтрил.

– Я моряк великоi води i все свое життя ходив помiж великими портами, – сказав задумливо Шоу, – тому не дуже-то звертаю увагу на побiчнi шляхи.

Зате я завжди на мiсцi на звичайному шляху. Я теж помiтив, що тубiльних суден було замало в останнi днi, хоч ми майже щодня були коло землi.

– Ви знатимете всi таемницi цих морiв, коли ще хоч трохи пробудете в мене, – недбайливо кинув Лiнгард.

– Сподiваюся догодити вам! – сказав Шоу, наголошуючи на кожному словi. – Людина, що провела тридцять два роки свого життя на солонiй водi, бiльше нiчого не скаже.