Визволення. Роман мілин

– Чи дужча? Ми могли б узяти iх у кулак, отак, – i переможно стиснув пальцi.

– І вони платять вам податки за свою землю? – зацiкавлено розпитував Гассiм.

– Нi, – стримано вiдповiв Лiнгард. – Бачиш, туане Гассiм, немае такого звичаю мiж бiлими людьми. Ми безперечно могли б, та нема такого звичаю.

– Нема? – перепитав Гассiм, скептично посмiхаючись. – Вони вимагають од нас податкiв, бо дужчi, нiж ми. Часом вони здирають iх навiть iз Ваджо, де кожен чоловiк вiльний i носить крис[34 - Крис – нiж, кинджал, багнет.

].

Запала тиша. Лiнгард сидiв замислившись, малайцi спустили очi.

– Але ми палимо наш порох мiж собою, – продовжував Гассiм, – i тупимо нашу зброю один на одному.

Вiн зiтхнув, помовчав, а потiм почав переконувати Лiнгарда вiдвiдати Ваджо, «поторгувати й побачить друзiв», казав вiн, поклавши руку на груди й щиро вклоняючись.

– Авжеж! Поторгувати з друзями! – гукнув Лiнгард, засмiявшись, – i провiв рукою. – Ось це судно, як дiм, де багато всякоi всячини.

Воно так само дороге, як жiнка й дiти.

Гостi встали й почали прощатися.

– Ти дав за мене три пострiли, друже Гассiм, – серйозно сказав Лiнгард, – а я послав на борт твого прау три барила пороху, – по одному за кожен пострiл. Але ми ще не поквитались!

Очi малайця заблищали з радостi.

– Це справдi дружнiй подарунок. Приiзди побачитися зi мною в моiй краiнi!

– Обiцяю тобi, – сказав Лiнгард.

Тиха поверхня бухти вiдбивала чудове нiчне небо, i бриг з прау за кормою, здавалось, повис мiж зiрок у неземному спокоi.

Востанне попрощались вони на палубi, i малайцi спустились на свое судно. Ранком, коли пiсля сходу сонця знявся вiтер, бриг i прау разом покинули бухту. Коли вони вiдiйшли вiд землi, Лiнгард розпустив усi вiтрила i, вiдхилившись вiд курсу, пiдiйшов до прау, щоб сказати останне прощай перед розлукою з друзями. Гассiм стояв на високiй кормi.

– Щасливо! – гукнув Лiнгард.

– Не забувай обiцянки! – крикнув ватажок.

 – Приiзди швидше! – гукав вiн дедалi дужче. – Приiзди швидше, щоб збулось те, що записано…

Бриг швидко рушив.

– Що? – не розумiючи, гукнув Лiнгард. – Що написано?

Вiн прислухався. До нього долинули тихi слова:

– Нiхто не знае!

III

– Слово честi! Менi сподобався цей хлопець, – гукнув Лiнгард, оповiдаючи свою пригоду i поглядаючи на очi, що блищали навколо нього крiзь сигарний дим.