Визволення. Роман мілин

Це були першi чвари громадянськоi вiйни, заохочуваноi чужоземними iнтригами, – вiйни в джунглях i на рiчках, у палiсадниках i в лiсних засiдках. У цiй боротьбi обидвi партii виявили багато вiдваги, а одна з них – непохитну вiдданiсть майже загубленiй справi. Ще не минув мiсяць, а Гассiм, хоч i лишався ще ватажком озброеноi юрби, та вже був вигнанцем. Проте вiн i досi змагався, неясно сподiваючись, що приiзд Лiнгарда поверне йому владу.

– Кiлька тижнiв жили ми на дикому рижi; цiлими днями билися не iвши, – промовляв Джаффiр, який i справдi був голодний.

Вiн розповiдав, як на них натиснули й рiшуче одкинули до моря, де Гассiм зi жменькою прибiчникiв уже кiлька днiв тримався за палiсадником.

– Але щоночi хтось зникав, – признався Джаффiр, – вони були стомленi та голоднi й перебiгали до своiх ворогiв. Нас зосталося десятеро – десять чоловiкiв та одна жiнка iз серцем чоловiка. Сьогоднi ми ще голодуемо, а завтра рано помремо. Ввесь день бачили ми здалеку твiй корабель, але прийшов ти надто пiзно.

Боячись пiдступу з боку ворогiв, твiй друг раджа дав менi перстень i послав до тебе. Я, Джаффiр найкращий плавець Ваджо i раб Гассiма, кажу тобi – вiд’iзди i забудь, а цей його дар вiзьми на згадку!

Джаффiр несподiвано схопив Лiнгарда за руку, суворо ткнув у неi перстень й тiльки тодi озирнув каюту здивованими й безстрашними очима: глянув на пiвколо багнетiв, спинився на мушкетах i щось захоплено пробурмотiв.

– Овва! Оце так сила! – прошепотiв вiн сам собi.

– Тiльки прийшла вона занадто пiзно.

– А може й нi, – скрикнув Лiнгард.

– Занадто пiзно, – мовив Джаффiр, – нас тiльки десятеро, i, як тiльки зiйде сонце, всi ми вийдемо i помремо. – Вiн пiшов до дверей каюти i затримався, не знаючи, як вiдчинити iх.

– Що ти робитимеш? – спитав Лiнгард.

– Попливу назад, – вiдповiв Джаффiр. – Я виконав доручення.

– Ти можеш лишитися зi мною, – сказав Лiнгард, довiрливо дивлячись на нього.

– Гассiм жде, – коротко вiдповiв той.

– Вiн наказав тобi повернутись? – спитав Лiнгард.

– Нi, – вiдповiв здивовано Джаффiр.

Лiнгард зворушено схопив його за руку.

– Якби в мене було хоч десятеро таких, як ти!.. – вигукнув вiн.

– Нас десять, а iх двадцять на одного, – простодушно сказав Джаффiр.

Лiнгард вiдчинив дверi.

– Може, тобi чого треба? – спитав вiн.

Малаець завагався, i Лiнгард помiтив запалi очi, випнутi ребра й виснаженiсть цього чоловiка.