Визволення. Роман мілин

Це я давав поради мананкабським вождям. Тодi про мене багато писали в голландських газетах. Вони казали, що я француз, який передався до магометовоi вiри…

Нахилившись через бильця, задихаючись i похитуючись, вiн лаяв i кляв усi газети на свiтi.

– Усе залежить вiд Белараба, – спокiйно мовив Лiнгард. – Вiн раджа на «Березi Притулку». Але нам треба людей.

– Отже, спущено всiх чортiв, – сказав Йоргенсон. – Ви почали. Ну, тепер стережiться…

– Якщо не помиляюсь, усе буде гаразд, – зауважив Лiнгард.

 – Всi вони знають, що треба робити. Я тримаю iх у руках. Як ви гадаете, чи Белараб певна людина?

– Я не бачив його п’ятнадцять рокiв, але найголовнiше, що вся наша справа непевна, – промурмотiв Йоргенсон.

– Кажу вам, що я все визначив i нiчого непевного не може бути. Було б краще, якби в мене був там якийсь бiлий, щоб доглядав за всiм. Там багато всякого припасу й зброi, i Белараб, певно, не протестував би, якби хтось доглядав цього. А ви, часом, не потребуете чого? – додав Лiнгард, полiзши в кишеню.

– Нi, я маю що iсти, – коротко вiдповiв Йоргенсон. – Киньте все це, – прохопився вiн. – Краще вже зразу кинутись за борт. Гляньте на мене. Я виiхав вiсiмнадцятирiчним хлопцем, знаю англiйську, говорю голландською, багатьма дiалектами цих островiв… Я бачив таке, вiд чого у вас на головi волосся стало б сторч, але я забув мову, свою рiдну мову[45 - Йоргенсон – норвежець.]. Я торгував, воював, нiколи не порушував слова нi з бiлими, нi з тубiльцями. А подивiться на мене.

Якби не було моеi староi, помер би десь у канавi ще десять рокiв тому. Все покинуло мене: молодiсть, грошi, сила, надii, навiть сон. Тiльки вона й досi тримаеться цього покидька.

– Це говорить на користь i iй, i вам, – пiдбадьорюючи, мовив Лiнгард.

Йоргенсон покрутив головою.

– Це i е найгiрше, – помалу сказав вiн. – Менi вже край. Я прийшов до них iз другого кiнця землi, i вони взяли мене, i… бачите, що зi мною зробили.

– Звiдки ви самi? – спитав Лiнгард.

– З Трьомзе, – простогнав Йоргенсон. – Я вже бiльше нiколи не побачу снiгу, – заридав вiн, закривши лице руками.

Лiнгард мовчки дивився на нього.

– А чи не поiхали б ви зi мною? – спитав вiн. – Я ж казав вам, що менi треба…

– Пропадайте самi! – люто вiдповiв Йоргенсон. – Я старий волоцюга, але вам не пощастить затягти мене у своi бiсовi справи.

– Справа дуже проста i не може провалитись. Я зважив кожен рух, запобiг усьому. Я ж не дурний.