Визволення. Роман мілин

Вiн розбудить краiну! Це був найголовнiший збудник його невсипущоi дiяльностi, що з’являвся примiтивним почуттям справедливостi, вдячностi, приязнi, сентиментальним жалем до сувороi долi Іммади («бiдноi дитини») i, нарештi, гордим переконанням, що з усiх людей на свiтi (на його свiтi) вiн один мав засоби й вiдвагу «розпочати велику справу» та ще й таку ризиковану. Потрiбнi були грошi й люди. Вiн здобув iх досить за два роки, з того дня, коли на свiтанку з пiстолем за поясом i капустяним листком замiсть бриля несподiвано стрiвся з таемничим Беларабом, дуже враженим зустрiччю з бiлою людиною.

Сонце ще не сходило над лiсом, а небо, насичене свiтлом, мiнилося над темною лагуною, над дикими полями, ще сповненими тiнями, якi, здавалося, помалу перетворювалися на бiлий вранiшнiй туман. Було видно халупи, загорожi, палiсадники, великi будинки, спорудженi на високих палях; було видно верховiття густих садiв, немов повислих у повiтрi.

Таким було Беларабове селище, коли Лiнгард уперше звiв на нього очi.

Поперед натовпу стояла перед ним худорлява, закутана постать, а в стрiмкому збiльшеннi свiтла й цiлковитiй мовчанцi почулося слово «маргаба»[46 - Маргаба (мал.) – ласкаво просимо.], що його пошепки мовив раджа. Охоронцi, що стояли бiля нього в чорних шапочках i з довгими списами, мали байдужий вигляд. З усiх бокiв збiгалися люди. Жiнки, скупчившись на низькому пагорковi, пильно видивлялись на прибулих. Видно було тiльки iхнi голови, а iх постатi закривав високий маiс. Зненацька з-посеред купки порожнiх халуп почувся голос староi баби, що люто й пронизливо лаяла незриму дiвчину:

– Чужинцi! Тобi схотiлося чужинцiв побачити! Ах ти ж, повiе! А що ж, я сама буду вiяти рис? Хай тобi лихо з твоiми чужинцями! Хай iм трясця! Що б iх мечами вигнали! Нiчого путнього в них нема! Щоб вони тобi згорiли!

– Просимо, – сказав Белараб, пильно глянувши Лiнгардовi у вiчi.

Шiсть днiв пробув Лiнгард у селищi Белараба. Три днi вони мовчки спостерiгали один одного, не розпитуючи й не натякаючи на мету приiзду. Капiтан вилежувався на чудових циновках, що ними раджа прибрав невеличкий бамбуковий будинок, який стояв поза мiцними огорожами, з бiло-зеленим стягом на високiй i тонкiй жердинi.

Далеко, посеред острова, маячили синi лiси, а довгасту лагуну охоплював зелений пояс високих стовбурiв i густих кущiв.