Цент на двох

– Ви вже йдете?

Вiн знав, що так i е. Його питання було просто хитрiстю, затягуванням часу, щоб затримати ii та витягнути ще на мить те слiпуче свiтло, яке вiн черпав з ii присутностi, щоб продовжити величезне задоволення рисами ii обличчя, яке нагадувало про поцiлунки й було схоже на обличчя дiвчини, яку вiн знав ще в 1910 роцi. На хвилину вiн стиснув ii нiжну руку – потiм вона посмiхнулася i забрала ii, i, перш нiж вiн змiг вiдкрити дверi, вона зробила це сама i вийшла в каламутнi та зловiснi сутiнки.

що нависли саме над Сорок сьомою вулицею.

Я б дуже хотiв розказати вам, що Мерлiн, побачивши, як краса ставиться до мудростi вiкiв, зайшов у маленьку конторку мiстера Мунлайта Квiла, щоб назавжди розпрощатися там зi своею роботою, вийшовши звiдти на вулицю набагато бiльш витонченим, шляхетним i бiльш iронiчним чоловiком. Але правда набагато буденнiша.

Мерлiн Грейнджер пiдвiвся й оглянув крах книжковоi крамницi – розiрванi томи, порванi атласнi залишки колись прекрасноi багряноi лампи, кристалiчний розсип битого скла, який райдужним пилом лежав по всьому iнтер’еру, а потiм пiшов у кут, де зберiгалася мiтла, i почав прибирати та поправляти, вiдновлюючи, наскiльки вiн мiг, крамницю до ii колишнього стану.

Вiн виявив, що хоча деякi книжки були мало пошкодженi, бiльшiсть з них зазнали пошкоджень рiзного масштабу. У деяких були вiдiрванi палiтурки, в iнших вирванi сторiнки, деякi були просто надiрванi, що, як вiдомо усiм необережним користувачам книг, робить книгу негiдною до повернення за попередню цiну.

Однак, до шостоi години вiн досить багато зробив, щоб вiдшкодувати пошкодження. Вiн повернув книги на iхнi оригiнальнi мiсця, пiдмiв пiдлогу i вкрутив новi лампочки в патрони. Сам багряний атлас був безнадiйно зiпсований, i Мерлiн з певним побоюванням думав, що грошi для його замiни вирахують з його зарплати. Отже, о шостiй, зробивши все можливе, вiн продерся через вiтрину, щоб опустити вiконницi. Делiкатно крокуючи назад, вiн побачив, як мiстер Мунлайт Квiл пiдiймаеться зi свого столу, надягае пальто i капелюха та заходить у магазин.

Вiн загадково кивнув Мерлiну i пiшов до дверей. Поклавши руку на ручку дверi вiн зупинився, обернувся, i голосом, який цiкаво поеднував лють та невпевненiсть, промовив: «Якщо ця дiвчина знову завiтае сюди, скажiть iй, щоб вона поводилася пристойно».

З цим вiн вiдчинив дверi, заглушивши покiрне «так, сер» вiд Мерлiна, i вийшов.