Маленькі жінки

Тато буде сумлiнно виконувати свiй обов'язок так довго, як тiльки зможе, i з нашого боку було б егоiстично просити його кинути все i повернутися додому ранiше. А тепер давайте почитаемо листа.

Усi сiли ближче до вогнища: мати сидiла у великому крiслi, Бет вмостилася бiля ii нiг, Мег та Емi сiли на пiдлокiтниках по обидвi сторони вiд Мармi, а Джо сперлася на спинку крiсла, щоб нiхто раптом не помiтив, якщо вона не втримаеться i заплаче. У тi важкi военнi часи всi листи з фронту читалися зi сльозами на очах, особливо листи батькiв своiм дiтям.

Але в своему листi батько майже не згадував про негаразди, небезпеку i несамовиту тугу за домiвкою. Його лист був життерадiсним, обнадiйливим i сповненим живих описiв табiрного життя, вiйськових маршiв i фронтових новин. І лише наприкiнцi вiн вже був не в силах стримувати емоцii та звернувся до доньок.

– Передай моiм милим дiвчаткам, що я iх дуже люблю i сумую за ними, поцiлуй iх мiцно вiд мене. Скажи, що я думаю про них вдень i молюся за них по ночах, i що вони – моя втiха у цей нелегкий час.

Рiк розлуки з ними здаеться менi вiчнiстю, але нагадай iм, що i цi важкi часи очiкування можна провести з користю i зробити свiй внесок до загального блага. Я впевнений, вони чудово пам'ятають моi настанови: пiклуватися про тебе, моя люба, i всiляко пiдтримувати тебе, а також сумлiнно виконувати свiй обов'язок, хоробро боротися зi своiми внутрiшнiми ворогами i не пiддаватися спокусам. Думаю, коли я повернуся додому до вас, моi рiднi, я буду пишатися своiми маленькими жiнками навiть бiльше, нiж ранiше.

Читаючи цi рядки, всi дружно схлипнули, тож Джо не було соромно за своi ряснi сльози. Навiть Емi, забувши про те, що ii iдеальнi кучерики можуть розкуйовдитись, пригорнулась до матерi i крiзь сльози промовила:

– Яка ж я егоiстка! Але я чесно-чесно постараюся стати гарною людиною, щоб татко пишався мною, коли повернеться додому.

– Ми всi постараемося! – вигукнула Мег. – Я дуже багато думаю про свою зовнiшнiсть i ненавиджу працювати, але вiдтепер я теж спробую виправитися.

Сподiваюся, що у мене це вийде.

– А я докладу всiх зусиль, щоб стати, як татко любить мене називати, «маленькою жiнкою» i не буду такою грубою та навiженою. Я буду виконувати свiй обов'язок тут, замiсть того, щоб витрачати час на безглуздi фантазii про далекi пригоди, – сказала Джо, подумавши про те, що тримати себе в руках тут, вдома, здаеться iй завданням набагато складнiшим, нiж битися з заколотниками на пiвднi.