Маленькі жінки

– Квiти дiйсно прекраснi! Але все одно для мене немае нiчого прекраснiшого за троянди, якi вирощуе Бет, – сказала мiсiс Марч, дбайливо глянувши на вже трохи понурий бутон у себе на грудях.

Бет притулилася до неi i тихо прошепотiла:

– Шкода, що ми не можемо вiдправити квiти татовi, впевнена, це його порадувало б, адже, боюся, що у нього там Рiздво проходить не так весело, як у нас.

3

Хлопчисько Лоренс

– Джо! Джо! Де ти? – вигукнула Мег, стоячи бiля сходiв, якi вели на горище.

– Та тут я! – вiдповiв згори захриплий вiд тривалого мовчання голос.

Мег пiднялася на горище i знайшла там свою сестру, яка, закутавшись у кокон iз пледу сидiла на старiй канапi бiля вiкна. Вона захоплено гризла яблуко i лила сльози над «Спадкоемцем Редклiффа».[11 - «Спадкоемець Редклiффа» (1853 р.) – популярний роман англiйськоi письменницi Шарлотти М. Янг. На виховання в сiм'ю вiддають пiд опiку осиротiлого хлопчика з родини далеких родичiв. Але у сироти е одна важлива перевага – коли вiн досягне повнолiття, йому дiстанеться казковий спадок у виглядi величезного маетку.

Це iсторiя про iнтриги, самопожертву i боротьбу за щасливе майбутне.] Горище було улюбленим притулком Джо. Тут вона любила усамiтнюватися, прихопивши з собою з пiвдесятка яблук та цiкаву книгу, щоб у тишi зануритися у пригоди персонажiв. Горище Марчiв уже давно облюбував щур, який за цi роки настiльки звик до компанii Джо, що не звертав на неi жодноi уваги. Джо навiть дала йому прiзвисько – мiстер Скреббл. Коли з'явилася Мег, щур блискавично зник у себе в норi, а Джо змахнула сльози, сiла рiвно i в очах ii стояло нiме питання, чому ii потривожили в такий кульмiнацiйний момент.

– Вгадай, що у мене е! Ось, ти тiльки подивися! Мiсiс Гардiнер запрошуе нас завтра до себе на святковий прийом! – вигукнула Мег, розмахуючи папiрцем i читаючи текст на ньому з непiдробним захватом.

– Мiсiс Гардiнер буде щаслива бачити мiс Марч i мiс Джозефiну[12 - Офiцiйне звернення у дев'ятнадцятому столiттi: старшу дочку називали на прiзвище, а молодших – по iменi.

] на своему маленькому новорiчному балу. Мармi дозволила нам пiти. Потрiбно ретельно продумати та пiдготувати своi наряди.

– А що тут думати? Ти ж знаеш, що ми одягнемо нашi звичайнi поплiновi сукнi, тому що у нас бiльше нiчого немае, – вiдповiла Джо з набитим яблуком ротом.

– Ах, якби у мене була шовкова сукня! – зiтхнула Мег. – Мама каже, що купить, коли менi виповниться вiсiмнадцять, але чекати ще цiлих два роки – це цiла вiчнiсть.