Маленькі жінки

Бет було абсолютно не нудно сидiти цiлими днями вдома, тому що, як вже було сказано, вона жила у своему маленькому уявному свiтi та завжди вигадувала собi якесь цiкаве заняття. Наприклад, щоранку вона будила i розважала шiстьох своiх пiдопiчних ляльок – бо, не слiд забувати, що, як не крути, Бет була ще дитиною.

Ляльки тi були вже старими та пошарпаними, бо всi вони, перш нiж перейти до Бет, колись послужили старшим сестрам. Емi навiдрiз вiдмовилася гратися з ними, тому що ненавидiла старi та поламанi речi, тож про ляльок пiклувалася Бет.

Їй було шкода цих маленьких бiдолах i вона навiть органiзувала лiкарню для немiчних ляльок. Бет ставилася до них дуже дбайливо, нiколи не сварила iх, не втикала шпильки та голки в iх ватянi тiла i не кидала iх на пiдлогу, вважаючи, що цi нещаснi створiння вже i так вдосталь настраждалися. Вона шила iм вбрання, влаштовувала з ними чаювання, i як могла оточувала турботою i ласкою. Одна з ляльок належала колись Джо, i, як нескладно здогадатися, на нiй майже не залишилося живого мiсця, тому вона вирушила доживати залишок життя у мiшок з ганчiр'ям. Але Бет врятувала ii з небуття, трохи пiдлатала i пошила iй сукню. Щоб прикрити неабияк облисiлу голову, Бет змайструвала iй чепчик з носовоi хустинки. Рук та нiг у ляльки не було, вони були втраченi постраждалою за невiдомих обставин, тож Бет пошила iй накидку, щоб приховати цi вади. Бет видiлила бiдоласi найкраще лялькове лiжечко, адже доля i так була до неi вкрай жорстока.

З боку вся ця лялькова метушня виглядала досить кумедно, але знаючи, скiльки сил Бет вкладала у турботу про своiх ляльок, нiхто з неi не смiявся.

Стара лялька Джо була ii улюбленицею – Бет приносила iй квiти, читала казки вголос, виносила на прогулянку до саду, щоб та подихала свiжим повiтрям, а ще спiвала iй колисковi i завжди цiлувала перед сном, нiжно примовляючи: «На добранiч, моя бiднесенька».

Звичайно, i Бет iнодi вередувала, як i будь-яка маленька дiвчинка. Інодi вона плакала, бо не могла собi дозволити брати уроки музики i купити гарне фортепiано.

Вона дуже сильно любила музику, старанно вчила нотну грамоту i терпляче практикувалася на старому розладнаному пiанiно, потайки сподiваючись, що хтось (та хоча б тiтонька Марч) зголоситься допомогти розкрити ii талант. Однак бажаючих допомогти юному таланту не було, адже нiхто не бачив, як Бет на самотi тихенько лила сльози на пожовклi клавiшi, якi зрадницьки вiдмовлялися видавати потрiбну ноту.