Маленькі жінки

Трохи подумавши, вона сказала:

– Сьогоднi я сидiла, кроiла куртки з синьоi фланелi, думала про вашого батька i про те, що буде, якщо, не дай Боже, з ним що-небудь трапиться. Ми ж залишимося зовсiм однi, безпораднi та нещаснi. Я знаю, що такi думки потрiбно вiдразу вiдганяти, але я не могла нiчого з собою вдiяти. Я сидiла там i мучилась зi своiми думками, поки не прийшов якийсь старий iз замовленням на одяг. Вiн сiв на стiлець i я вирiшила поговорити з ним, бо вiн виглядав таким нещасним, втомленим i стривоженим.

У руках вiн тримав згорнутий аркуш паперу.

– У вас сини на фронтi? – запитала я, побачивши, що записка в його руках явно призначалася не менi.

– Так, мем. У мене було четверо синiв, але двое вбитi, третiй потрапив у полон, а до четвертого я зараз поiду, вiн отримав серйозне поранення i лежить у Вашингтонському госпiталi, – тихо вiдповiв вiн.

– Ви дуже багато зробили для своеi краiни, сер, – сказала я бiльше з почуттям поваги, нiж жалю.

– Не бiльше, нiж того вимагав мiй громадянський обов’язок, мем. Я б i сам пiшов воювати, якби вiд мене була там хоч якась користь. Але я вже старий, i був би там тягарем, тому я вiдправив своiх хлопчикiв. Так було потрiбно, тому я нi про що не шкодую.

– У його голосi не було печалi, вiн був таким щирим, i здавалося, що вiн був радий вiддати все, що у нього було. Менi навiть стало соромно за себе, адже в мене на вiйну пiшла лише одна рiдна людина, i то я думала, що це занадто, а вiн вiдпустив чотирьох синiв i не шкодуе про це.

Зi мною залишилися всi моi дiти, а вiн втратив двох синiв, третього, можливо, нiколи бiльше не побачить, а четвертий лежить при смертi у лiкарнi десь далеко i, можливо, чiпляеться за життя тiльки щоб побачити батька в останнiй раз i попрощатися! В той момент я вiдчула себе такою багатою i щасливою, що зiбрала йому гарну посилку з речей першоi необхiдностi, дала трохи грошей i подякувала за урок, який вiн менi щойно дав.

Десь з хвилину нiхто не наважувався говорити, але потiм Джо все ж порушила тишу:

– Розкажи ще одну iсторiю, мамо, теж, з мораллю, як була ця. Я люблю потiм обмiрковувати та аналiзувати твоi iсторii, тому що вони такi життевi та повчальнi.

Мiсiс Марч посмiхнулася i тут же почала свою розповiдь, адже вона чудово знала, якi iсторii до душi ii дiтям.