Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Перегрiнус знов скочив у сiдло i, докладаючи всiх зусиль, застосовуючи все свое вмiння i вправнiсть, зумiв так приборкати дикого жеребця, що той застогнав, захрипiв, затремтiв усiм тiлом i визнав у ньому свого могутнього володаря. Коли Перегрiнус злiз нарештi з сiдла, Алiна вiдвела упокореного коня до стайнi.

Хвацька iзда, вiд якоi ходором ходила кiмната, а може, й цiлий будинок, скiнчилась, i Перегрiнус сiв до столу, щоб спокiйно оглянути решту чудових подарункiв. Ласуючи марципанами, вiн водночас змушував то ту, то iншу фiгуру показувати свое мистецтво, зазирав у книжки, потiм зробив огляд своему вiйську i дiйшов до висновку, що воно дуже доцiльно обмундироване i поза всяким сумнiвом непереможне, бо в жодного солдата не було шлунка.

Нарештi вiн перейшов до ловiв i з прикрiстю пересвiдчився, що серед подарункiв е тiльки лови на зайцiв i на лисиць, а ловiв на оленiв i на диких свиней немае. А мали ж бути, Перегрiнус знав це краще, нiж будь-хто, бо сам i купував усi тi подарунки, надзвичайно пильно й старанно iх добираючи…

Та, мабуть, треба вберегти ласкавого читача вiд прикрих непорозумiнь, яких йому не минути, коли автор захопиться й розповiдатиме собi далi, забувши про те, що хоч йому самому добре вiдомi всi обставини, пов’язанi з рiздвяними подарунками, про якi йде мова, ласкавий читач нiчогiсiнько про них не знае i тiльки хоче дiзнатися.

Дуже б помилився той, хто уявив би собi, що Перегрiнус Тис – хлопчак, якому добра мати чи якась iнша прихильна до нього iстота жiночоi статi, що мае романтичне iм’я Алiни, приготувала рiздвянi подарунки.

Де там!

Пан Перегрiнус Тис досяг тридцяти шести рокiв, тобто чи не найкращого вiку в життi. Шiсть рокiв тому його вважали красенем, а тепер, i цiлком справедливо, – приемним на вигляд чоловiком; але завжди, i тодi й тепер, усi ганили його за те, що вiн надто замикаеться в собi, не знае життя i, мабуть, пiддався якiйсь хворобливiй меланхолii. Батьки, якi мали дочок на порi, вважали, що шановному Тисовi, щоб вилiкуватись вiд меланхолii, найкраще було б одружитися; у нього ж i вибiр великий, i навряди чи якась дiвчина йому вiдмовить.

Думка цих добродiiв, особливо щодо згоди дiвчат вийти за нього замiж, була цiлком слушною, бо пан Перегрiнус Тис, крiм того, що, як уже сказано, був приемним на вигляд чоловiком, мав ще й добрий статок, успадкований вiд батька, пана Бальтазара Тиса, дуже заможного купця.