Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Погано тiльки, що при словi «вдача» дехто з них робив дуже таемничу мiну, а на прохання розповiсти докладнiше, що все це означае, вони вiдверто натякали, що в пана Перегрiнуса Тиса, на жаль, не всi дома i що ця вада була в нього вiд самого дитинства. Тi, хто вважав бiдолашного Перегрiнуса за причинного, належали переважно до категорii людей, твердо переконаних, що на великiй життевiй дорозi, якоi нам наказуе триматися розум i розважнiсть, нiс – найкращий проводар i дороговказ i що лiпше надiти на очi шори, нiж допустити, щоб тебе звабили вбiк запашний кущ чи квiтучий морiжок.

А втiм, треба визнати, що i в зовнiшностi пана Перегрiнуса, i в його вдачi було багато дивного, з чим люди не могли змиритися.

Ми вже казали, що батько пана Перегрiнуса Тиса був дуже заможний, солiдний купець, а коли ще й додамо, що вiн мав дуже гарний будинок на привiтному Кiнському ринку i що в цьому будинку, та ще й у тiй самiй кiмнатi, де малий Перегрiнус завжди дiставав рiздвянi подарунки, дорослий Перегрiнус отримав iх i цього разу, то не лишиться нiякого сумнiву, що дивовижнi подii, про якi ми хочемо тут розповiсти, вiдбувалися не десь-iнде, як у славетному, прегарному мiстi Франкфуртi-на-Майнi.

Батьки пана Перегрiнуса нiчим особливим не вiдзначалися; досить того, що вони були чеснi й тихi люди, i нiхто про них не казав нiчого поганого. На бiржi пана Тиса безмежно поважали завдяки тому, що вiн завжди впевнено i вмiло гендлював на великi суми, вигравав iх одну за одною, але не ставав вiд того пихатим, а лишався таким самим скромним, як i був, нiколи не хвалився своiм багатством i виявляв його тiльки тим, що не скнарував нi в малому, нi в великому i навiть ставився поблажливо до неоплатних боржникiв, якi попали в бiду, хоч вони й самi були виннi.

Дуже довго в пана Тиса не було дiтей, аж поки нарештi, майже через двадцять рокiв пiсля шлюбу, панi Тис подарувала своему чоловiковi гарного, здорового хлопчика, що й був нашим Перегрiнусом Тисом.

Можна собi уявити, якi безмежно радi були батьки. Ще й досi мешканцi Франкфурта розповiдають про пишнi хрестини, якi влаштував старий Тис i на яких вiн пригощав усiх найблагороднiшим, багато рокiв вистояним рейнським – таке вино подають хiба що на святi коронацii.

Та ще бiльшоi хвали старий пан Тис заробив собi тим, що покликав на хрестини кiлькох людей, якi ставились до нього вороже i немало зробили йому прикрощiв, а також i тих, перед ким вiн сам вiдчував себе винним, i таким чином банкет став святом миру й прощення.