Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Ідею свободи вони не лише пропагували у своiх творах, а й намагалися втiлювати в життя в товариському спiлкуваннi, в родинних стосунках (вiльний вибiр коханоi людини, право на розлучення тощо). В художнiй творчостi це прагнення нiчим не обмеженоi свободи виявлялося не лише у вже згаданому вiльному оперуваннi категорiями простору i часу, а й у самiй структурi творiв, де постiйно порушувалась послiдовнiсть дiй, було можливим iснування багатьох лiнiй подiевого розвитку, що примхливо переплiталися, обривалися в несподiваних мiсцях, не завершувалися логiчно.

Фрагментарнiсть проголошувалася принципом оповiдi й надавала романтичнiй прозi невимушеностi та загадковостi, таемничостi. Мова твору могла (i повинна) бути розмаiтою, змiшення стилiстичних шарiв, вживання високоi i побутовоi лексики залежно вiд художнього завдання всiляко заохочувалося. Отже, романтики з викликом, навiть войовничо порушували класицистськi «три едностi» – часу, простору, дii, руйнували закони використання лише одного якогось мовного стилю вiдповiдно до жанру – в трагедii високого, а в комедii – низького. Для романтикiв iдеалом художника був Шекспiр, якого класицисти вважали грубим i диким. Молодих особливо приваблювало спiвiснування в англiйського драматурга в одному творi трагiчного i комiчного, що, на iх думку, вiдповiдало реальному людському iснуванню, з його смiхом i сльозами, радощами i горем. Для романтикiв важливим був культ природи i природного. Не версальськi сади, розмiченi пiд лiнiйку, з геометрично пiдстриженими кущами i деревами, а вiльний лiс чи зарослий без складу i ладу старовинний парк, не спокiйна рiвнина з тихою рiчкою, а скелястi урвища, високi гори, що iх овiвають буйнi вiтри i над якими клубочаться важкi хмари. І архiтектура не класицистична, гармонiйна, рацiональна, строга, а примхлива готика, таемнича, зловiсна, лякаюча, похмура, як у середньовiчних замках i церквах. Свое зорове натхнення вони черпали у всьому незвичному, рiдкiсному, екзотичному. Самовпевнений рацiоналiзм доби Просвiтництва, коли здавалося, що всi закони природи розкритi й роз’ясненi, коли навiть усю складнiсть людини намагалися розтлумачити через механiстичнi матерiалiстичнi принципи, це уявне торжество науки було чуже романтикам. Вони занурювалися в непрояснене, загадкове, чудесне, мiстичне, що захоплювало уяву i долало приземлену буденнiсть. Центральним у свiтоглядi молодих романтичних поетiв-мислителiв була суперечливiсть свiту i людини.