Бодай Будка

Менi так i бачився день переiзду: ось я завожу в цю, вперше за життя придбану саме мною i саме для себе нерухомiсть, свое добро, ось виходять геть вантажники, ось я виходжу на ганок, запалюю сигарету, вдихаю дим, особливо пахучий в чистому повiтрi, потiм ставлю каву – чомусь здавалося, що це буде прохолодний ранок, – потiм сiдаю за комп, зосереджуюся, i такi важливi слова, упакованi в захопливi сюжети, починають кластися на сторiнку на екранi комп’ютера…

Я за собою не раз помiчала: якщо якась майбутня подiя бачиться подумки дуже чiтко, то нiколи вона не буде такою, якою бачиться.

Завжди щось трапиться, щось перешкодить. Я навiть намагаюся стримувати себе, коли мрiю про щось: стоп, стоп, досить, а то так не вийде! Перевiрено не раз.

На жаль, щасливий переiзд на Будку прокручувався перед моiм внутрiшнiм зором занадто карбовано…

Коли вантажники закiнчили свою справу i поiхали, я, як i планувала, вийшла на порiг. І таки закурила. І тут звiдкiлясь долинуло нявкання. «От кажуть, що на новосiлля треба кота вперед запускати.

Мабуть, зараз обзаведуся кiцiсем[22 - Кiцiсь (дiал.)  – ласкава назва кота.]», – подумала, усмiхнувшись.

І тут я його побачила.

Сiре котеня лежало на схилi колiю, там, де наповзають на прополотий щебiнь луговi трави узбiччя. Закривавлене. Нявкання не було душероздирливим, i тому я зробила крок до нього, щоб подивитися, що з ним, i за можливостi, допомогти. І зупинилася. Я похолодiла, мене як по серцю рiзонули: у котеняти було чисто, мов бритвою, одрiзана задня частина; кишечки випали та лежали на землi; проте, воно жило, нявкало, дивлячись на мене.

Котеня пiдвело голову, вiд цього, мабуть, бiль став сильним, i воно закричало, цього разу, душероздирливо, i судорожно крутнулося, i знову закричало…

Я… Я не знала, що робити. Хоча що тут можна зробити, в такiй ситуацii? Що можна зробити, якщо бiль i кров не тiльки котенят, але й людей щодня ллються, як вода. «Зорницька, – перебила я сама себе в думках. – Зателефонувати Зорницькiй».

– Сейчас буду, – коротко сказала подруга, яка володiе коштовною властивiстю оказуватися поряд завжди, коли в нiй е потреба.

Я викинула ледь розкурену сигарету, яку все ще затискала в пальцях. Яке вже тут палiння… Нявкання затихло. Чим йому поки допомогти? Скiльки часу воно тут лежить? Може, води йому дати? Я вернулася додому, знайшла серед речей блюдце i принесла холодноi води. Котеня лежало iз заплющеними очима, його переднi лапи дрiбно тремтiли. Я пiдставила блюдце пiд мордочку.