Бодай Будка

Ты ведь знаешь, что она… погибла?

Петро кивнув.

– Так вот хотели спросить кое-что… Видишь ли, – почала Ленка, – Золота Мова что-то плела, что ты можеш отказаться ее хоронить… Это так?

– Нi. Я ii поховаю по нашому обрядi, – твердо сказав Петро Федорович. – Я в цьому не вiдмовлю. Я не суддя iй, Бог буде ii судити.

– Ты так говоришь, – зауважила Олена, – словно и вправду знаешь за ней какую-то провинность…

– Не знаю, чи то провина, чи то грiх… Але поховати – поховаю. Вина е й за мною: я старався попередити ii, але, мусить, був не дуже переконливим… Не змiг втримати.

От й скiнчилося все так… Але я старався попередити, спробував запобiгти…

– Запобигты – это предотвратить? – уточнила Лена. Петро (вiн мiсцевий уродженець; i сам говорить по-нашому, i збори молитовнi, я вiдала, так веде) кивнув головою. – Предотвратить что?

– Вбивство Оксани Петрiвни.

– Ви натякаете, що Вiте вiдаете причини ii вбивства? Вони для вас не тайна? – сказати, що я була шокована цими його словами – то нiц не сказати.

– Певною мiрою – так, не тайна.

Ми приголомшено дивилися на пресвiтера, чекаючи подальшоi розповiдi, i вiн, пiсля невеличкоi паузи, став розповiдати.

…В селi втримати щось в тайнi не просто непросто, а просто неможливо. Домiв небагато, людей немнiжко, а вiдлеглостi великi, а простiр прозорий – завжди хтось побачить, як ти перебiгаеш поле, переходиш кладку, завертаеш з дороги до лiсу… Одного разу ото недавно, наприкiнцi весни, вечором, у час, коли туман лягае на долину, – розповiдав Петро, – вiн вертався машиною з Довгенького Поля, що за Казною, куди iздив зирнути господарським оком на свiй лан.

А, ви ж не вiдаете, – пояснив вiн, – Казна – то тамтой лiс на краi села, а Довгеньке Поле – то невеличке поле, дуже добра земля, на якому цей рiк страчуки отримали сотки пiд картоплю. Так ось, пiд вечiр Петро вирiшив з’iздити глянути на свiй лан. Грунтова дорога до Довгенького Поля пролягае через мiлку, але широку рiчечку; дно тут тверде, пiщане, тому зазвичай навiть легковi машини ii легко форсують. Коли iхав туди – так i було, переiхав без проблем, хоча вода стояла досить високо, але як iхав назад, йому це не вдалося: вода трохи залила свiчки. На берiг вибрався, але тут мазда чибирхнула носом i заглухла. Нiц не зробиш, Петро мусив чекати, поки що машина трохи не пiдсохне та не заведеться знову.