Фауст

Іди ж сюди, мiй кубку кришталевий;

Залежався ти в цьому футляревi,

Давно вже я про тебе й не гадав!

Ти вигравав ще на дiдiвських святах

І звеселяв гостей понуркуватих,

Коли мiж них ти за столом кружляв.

Твiй штучний карб аж очi в себе брав:

Усi той карб у вiршах толкували,

А потiм враз свiй трунок випивали, —

Я не забув i досi тих забав…

Та не мiнятимусь з сусiдами тобою,

Не мудруватиму над хитрою рiзьбою,

Бо iншого пиття собi надбав.

В тобi ж темнiе сiк п'янкий, фатальний,

Що я обрав на цей бенкет прощальний;

В останнiй раз, самотнiй i печальний,

Вiтаю ранок я, що тайно засвiтав!

(Пiдносить келиха до вуст.

Хор ангелiв

Христос воскрес!

Мир вам, оплутанi

Згубними, лютими,

Грiшними путами,

Мир вам з небес!

Фауст

Що за гомiн, що за свiтлий дзвiн

Вiд уст вiдводить чашу ненадпиту?

То дзвонiв гук; чи не вiстуе вiн

День Великоднiй змученому свiту?

Ви, хори, почали уже той втiшний спiв,

Що в воскресiння нiч з уст ангелiв бринiв

Потвердженням Нового Заповiту?

Хор жiнок

Миром пашистим

Ми полили Його,

Саваном чистим

Ми повили Його;

В грiб положили

Тiло Його святе…

Як же з могили

Зник ти, Христе?

Хор ангелiв

Христос воскрес!

Радуйтесь, смирнii,

Серцем покiрнii,

В iспитах вiрнii, —

Ви спасетесь!

Фауст

Небесна вiсть любовi й миру,

За чим прийшла в оселю сiру?

Лети туди, де е лагiднi почуття.

Я чую вiсть, але утратив вiру.

А чудо – вiри вкохане дитя.

У сфери тi, вiдкiль той спiв лунае,

Менi заказано полiт;

Та рiдний був той дзвiн менi з малечих лiт,

І знов мене вiн до життя вертае.

Колись, було, в суботнiй тишинi

Небес цiлунок мариться менi,

І чудо чуеться у дзвонi, тайни повнiм,

І я горю в екстазi молитовнiм;

І йду, було, у поле, в лiс,

У тузi солодко-бентежнiй,

І розливаюсь морем слiз,

І свiт встае в менi безмежний!

Так згадую я час дитячих забавок

І щастя свят весни, свобiдне i безкрае,

І спогад любий цей мене вже не пускае

Зробить останнiй, грiзний крок.

Дзвенiть, бринiть, пiснi, яснi, як мрiя!

Сльоза бiжить… О земле, знову твiй я!

Хор учнiв

Землю покинув Вiн,

Вставши iз тлiнi,

Вгору полинув Вiн

В слави промiннi.

Вiн внебесах ясних,

Там Йому стать, радiть;

Ми ж на путях земних,

Тут нам страждать, терпiть.