Шляхи долі

Шляхи долi

O. Henry

Зарубiжнi авторськi зiбрання

У новелах О. Генрi дуже важливим е елемент театральностi, що, безсумнiвно, пов'язаний з фаталiзмом самого автора, вiрою у Випадок або Долю. Звiльняючи своiх героiв вiд «глобальних» роздумiв i рiшень, О.Генрi нiколи не вiдвертае iх вiд моральних орiентирiв: у його маленькому свiтi дiють твердi закони етики, людяностi – навiть у тих персонажiв, чиi дii не завжди погоджуються iз законами.

Читач мимоволi спiвчувае героям – смiливцям з авантюрних iсторiй про Дикий Захiд, шахраям-романтикам, «маленьким американцям», якi шукають свою мрiю на вулицях мегаполiса.

О. Генрi

Шляхи долi

Шляхи долi

ШЛЯХИ ДОЛІ

Багато шляхiв обiйду, щоби дiзнатись:

Що значить бути?

Правдиве, сильне, свiтле серце —

Хiба ж менi не допоможе в герцi

Долю знайти чи вiд неi сховатись,

Їi обiйти чи здобути?

    Неопублiкованi вiршi Девiда Мiньйо

Пiсня скiнчилася. Слова належали Девiду; сiльське повiтря. Компанiя, що зiбралася за столиком в пабi, палко аплодувала, бо молодий поет заплатив за вино. Тiльки нотарiус, М. Папiно, легенько захитав головою, бо вiн був чоловiком начитаним i не пив з iншими.

Девiд вийшов на сiльську вулицю, де нiчне повiтря вивiтрило вино йому з голови. І тодi вiн згадав, що вони з Івон весь день сварилися, i що вiн вирiшив пiти з дому того ж вечора, щоб пошукати слави та визнання у великому свiтi за його стiнами.

«Коли моi вiршi будуть у всiх на вустах», – казав вiн собi в пiднесеному настроi, «вона, може, подумае про тi гiркi слова, якi менi сьогоднi кинула».

За винятком гульвiс у тавернi, село вже спало. Девiд тихенько прокрався до себе в кiмнату в сараi батьковоi хати й спакував своi нечисленнi речi. З ними вiн вийшов на дорогу й утiк iз Верною.

Вiн минув батькову отару овець, яка тиснулася в загонi – овець, що вiн iх щодня випасав, а вони розбiгалися, поки вiн писав вiршi на обривках паперу. У вiкнi Івон вiн побачив свiтло, i раптом його рiшучiсть похитнулася. Це свiтло могло означати, що вона каеться у своему гнiвi й не може заснути, а вранцi… Нi! Рiшення прийнято. Верной – не мiсце для нього. Жодна душа там не роздiляла його поглядiв. Його майбутне, його доля, лежали десь на цiй дорозi.

За десять миль оповитого туманом й освiтленого мiсяцем поля починалася дорога, пряма, як борозна плугаря. У селi вiрили, що ця дорога веде щонайменше до Парижа; i саме цю назву поет шепотiв дорогою сам до себе.