Священна книга гоповідань

«Переконувати» збиралися не сюсюканням i доглядом за старою, а за допомогою наркотикiв – набити iй у мозок амфетамiнiв, якi iм iнодi за пiвцiни впарював знайомий барига. І за присутностi нотарiуса, який з цiеi дiлюги отримае свою долю, оформити всi папери. А бабi думали затерти, що зараз тривають вибори президента, чи що вони приготували iй пакет документiв на отримання додаткових субсидiй. Одним словом, збиралися зробити все, щоб вона повелася i поставила пiдпис.

Потiм хату продаеш, отримуеш нехилий лавандос, а там… Поки жоден Іван не знав, що там, у цьому «а там».

Але кожен вiдчував своею бринзою мозку, що така сума грошей iм самим може забезпечити спокiйну старiсть. Пенсiонерiв треба обламувати для того, щоб самим можна було дожити до пенсii, думали Івани.

Гопники знали, нащо iм грошi, але жоден iншому не хотiв зiзнаватися. Хоча, зважаючи на те, що у трьох Іванiв мозок був один на трьох, вони все ж щось один про одного пiдозрювали.

І-раз висiв знайомому годну суму за покоцану тачiлу.

Пiсля того, як І-раз викривив бампер об високий бордюр, тачка стала схожа на усмiшку Сашi Грей.

І-два хотiв полiкувати iхню хвору бабусю. Парадокс – обдури чужу бабусю, щоб вилiкувати свою.

А третiй Іван хотiв, як завжди, просадити всi грошi на пiдпiльних гральних автоматах. Без шансiв, без варiантiв.

перший день зйомок, перший стоп-кадр

І ось гопники стоять перед дверима, у формi будiвельникiв, яку вони спецом облили бiлою фарбою для бiльшоi правдоподiбностi.

Змахують на шматок асфальту, над яким поселилися лелеки.

Вхiднi дверi збоку вкритi чорними пропаленими плямами вiд того, що пiд’iзна малеча гралася сiрниками. Сiрники б iм понавиламувала, думала бабуся, яка мешкала в цiй квартирi.

Пацани подзвонили у дверi. Стара почула дзвiнок, але дверей вирiшила не вiдчиняти, бо гостей не чекала – до неi роками нiхто, крiм свiдкiв Єгови i колядникiв, не заходив. Одного разу i тi, й iншi завiтали до неi водночас i побилися пiд дверима.

Посперечалися на питаннi, чи можна взагалi колядувати. Виявляеться, iснують навiть гопники-колядники.

За кiлька хвилин пролунав ще один дзвiнок. Бабуся, яка сидiла на кухнi, подивилася у вiкно й помiтила, як на гойдалцi дитячого майданчика вистрiлюе вверх-вниз голова кучерявого хлопчика. Їi очi рухалися лiворуч i праворуч, нiби за рядками книги. Дочитую свою книжечку, а жодного рядка так i не вловила, думала вона про свое життя.