Священна книга гоповідань

І-три ще не встиг розвинути свою промову, як хлопчина почав шарудiти у своiй сумцi.

Усi трое Іванiв задоволено гукнули «опачя» i нiжно поплескали дауна по шиi, мовляв, «шариш, чувак».

Але хлопчина дiстав iз сумки не лавандос, а фотографiю. І простягнув ii хлопцям. На фотцi був зображений закривавлений чоловiк у наручниках.

– Бачите, що мiлiцiонери зробили з моiм татом? – обережно промовив хлопець. – Мiй тато – чесний бiзнесмен.

Івани перезирнулися так, як пустельнi ящiрки ворушать поглядом у пошуку води.

– Маю до вас трьох пропозицiю, – зашипiв даун, – покарайте кривдника мого тата. Поламайте ноги його родинi!

Івани переглянулися так, нiби збиралися негайно станцювати чардаш або пацандобль. Намальовувалася серйозна замануха.

на суд i суда нет

Івани дали добро. За солiдну суму зеленi. Чесно зароблену батьком хлопчини.

Треба було пiсля пiвночi заповзти в будинок капiтана мiлiцii, який, власне, i командував свого часу побиттям бiзнесмена.

Взяти з собою бейсбольнi бiти, зв’язати родину, покалiчити всiх, потрощити апартаменти.

Нюанс був у тому, що подвiр’ям вiльно бiгав здоровезний агресивний пес, плюс – у шухлядi, поруч iз лiжком мiлiцiонера, лежав пiстолет, плюс – будинок монiторили кiлька камер вiдеоспостереження.

Пса не було в будинку лише один день на тиждень, мiлiцiонер кудись забирав його з собою на цiлу добу. Замовник-даун розказав, коли саме собаки не буде вдома. Івани зiбралися iхати на розбiй саме в той день.

Хлопцi намутили в корешiв бiти, зробили з панчох маски, приiхали в село пiд мiстом, у якому мешкав капiтан мiлiцii, i до ночi перекантувалися в лiсi, може, суницi там збирали, невiдомо.

пес

Брати тишком перелiзли через високу цегляну огорожу, швидко пробiгли до стiни будинку, оминаючи вiдеокамери. Залiзли в пiдвал через невелике вiконце. У повнiй темрявi навшпиньки протиснулися до сходiв, що вели з пiдвалу в коридор дому.

Але раптом хлопцi почули автомобiльний шум i завмерли.

Шум наблизився, автомобiль затих. За якусь хвилину ворота зi скрипом вiдчинилися, й тачка заiхала на подвiр’я.

Пацани принишкли ще бiльше. Брати голосно ковтнули горлом.

Почувся чоловiчий голос:

– Сходи побiгай, Барсику!

Дверцята автомобiля вiдчинилися, i гопники почули тупотiння й хекання. Щось кiлька разiв радiсно басовито гавкнуло.

Івани по черзi голосно ковтнули горлом. Вийшло три ковтки. Як вальс.