Лісова пісня

Гостре запалення нирок поклало Лесю Украiнку в лiжко надовго, налякало, бо вона знала, що це значною мiрою й плата за «Лiсову пiсню» – за горiння i болiння душi, за нашестя демонiв творчостi, якi шматували свiдомiсть i вимучували тiло. «[…] вже нехай нiхто не скаже, що я «нi горiвши, нi болiвши» здобуваю собi «лаври», бо таки в буквальному значеннi горю й болiю кожнiсiнький раз, – скаржиться вона в листi до матерi. – Та ще, як навмисне, ледве заберуся до якоiсь спокiйнiшоi роботи, так i «накотить» на мене яка-небудь непереможна, деспотична мрiя, мучить по ночах, просто п’е кров мою, далебi.

Я часом аж боюся цього – що се за манiя така?..» (12, 380).

Безперечно, цими непереможними, деспотичними мрiями, якi «накочувалися» на поетесу i вимучували ночами ii свiдомiсть, змушуючи пересилювати хворобу, фiзичну втому i сiдати за письмовий стiл, були образи, iдеi, сюжети як з нацiональноi iсторii, так i з iсторii людства, зокрема християнства. Та всi вони, цi iдеi, сюжети, образи, «кружляли» навколо головного, визначального у творчому самовираженнi Лесi Украiнки – «спогаду про абсолютно невiльну Украiну», i творчий демон передусiм «експлуатував» почуття i свiдомiсть поетеси заради мистецького осягнення першопричин нацiональноi трагедii i пошукiв форм, шляхiв i засобiв звiльнення Украiни.

Ось Леся Украiнка аналiзуе творчiсть Ади Негрi, зокрема ii перший поетичний збiрник «Баiаiiiа», i наголошуе, що для iталiйськоi поетеси мистецьке покликання також щось фаталiстичне, мiстичне, вiд чого неможливо нi уберегтися, нi ухилитися.

Для Ади Негрi муза – також грiзна жiнка з вогненним мечем у руцi i з непереможним поглядом. І Леся Украiнка, i Ада Негрi вважають мистецтво вампiром, який висмоктуе зi своiх жертв кров (8, 34).

Заради чого, в iм’я яких iдеалiв тривае це самозгоряння на вогнi творчостi, чому митець не уникае цiеi немилосердноi вiйни з творчим вогнем, який незримо i безжально випалюе соки життя?

Леся Украiнка виразно наголошуе на громадянськiй позицii мистецького обов’язку Ади Негрi.

Італiйська поетеса свiй обов’язок вбачае у вiдродженнi Італii, в ii свободi, яка немислима без звiльнення робiтництва вiд гнiту та безнадii; iхнi устремлiння, iхня ненависть, муки, боротьба i любов – це першозбудники ii натхнення. Саме вона мае стати музою новоi любовi i загинути з ними в останньому бою.