Роман про людське призначення

Правда, тодi Федiр, який дав себе тягти вперед Тарасовi, часами мав враження, нiби вони мандрують не лише пiдземними гаражами (зрештою, не тягнися ж пiд усiм мiстом суцiльнi гаражi?), а просто крiзь мури й землю, яка одразу ж розступаеться, творячи перед ними крiплений тунелець, що за iхнiми спинами одразу ж згортаеться обвалами рiнi (i то зовсiм не тому, що Федоровi лускався череп вiд удару, що його вiн дiстав вiд уторочкованого гевала в бiйцi, наслiдком чого вiн зi струсом мозку опинився в лiкарнi, хоча Тарас списав це на кошт того, що Федiр, якому вiн випозичив – бож Федiр присiкався якраз не в вiдповiдну хвилину, i Тарас не змiг вiдмовити, – всепрохiдне слово, виснуване з теорii дзеркал Дзиндри, – не послухав благальноi перестороги й таки попхався до Киева, – а втiм хiба ж iснував на свiтi украiнець, якого не потягло б до Киева? – де його одразу ж разом з тими дентами, котрi зiбралися бiля пам’ятника Шевченковi, заарештували й напевно провалили б голову, якби не Тарас, що витяг Федора звiдти попри його волю, бож Федiр затявся: коли вiн, нехай навiть на якусь мiзерну скалку свiдомости пiддавшися шлунковому гоновi зберегти життя, врятуеться сам, лишивши на кадебiвницьку поталу молоденьких хлопцiв, якi не побоялися стати на прю з держимордним молохом, який на очах усього свiту знову безкарно, i то дедалi лютiше й пiдступнiше, вирiзуе найкращих серед украiнського народу, аби решту боязкiших, затурканiших i нетямущих з кастрованою душею, що не наважуватимуться домагатися найелементарнiшого права бути окремою нацiею, – зробити безiменною витирачкою для великодержавницьких чоботиськ на входi до передпокою червоноi iмперii, – коли Федiр врятуеться сам, не вирвавши iнших з бiди, йому однак не буде життя, бо власне сумлiння спопелить його), але тодi Федiр не мав часу розмiркувати, яким чином Тарас проводить його крiзь мури, хвилюючися, чи доiхала Марiйка без пригод додому, проте, коли вони обое опинилися перед дверима украiнськоi греко-католицькоi церкви i Федiр глянув на Тараса, то вiн побачив, що в того фосфоризують очi, якими вiн ниже маленьке, ледь помiтне в свiтлi високо повiшеноi вуличноi лямпи написане на друкарськiй машинцi оголошення про курси украiнськоi мови.