Роман про людське призначення

Звiсно, коли Славко постерiг бiля себе Дзиндру в кармазиновому жупанi й синiх шараварах, вiн спочатку узяв був його за Миколу Скирду з канадськоi капелi бандуристiв, що саме приiхали до Мюнхену на Гастролi i на виступи яких уже другий вечiр носило Славка й Тараса, що нiяк не мiг наговоритися з Миколою, надхненним бабiем, спiваком, жокеем, ветеринаром, знавцем африканських магiчних ритуалiв, вродженим комбiнатором, а тепер диригентом капелi бандуристiв, ну, а найголовнiше, давнiм Тарасовим ще з таборовоi шкiльноi лави приятелем, котрий, поспiшаючи на зустрiч, не встиг переодягнутися пiсля виступу, а ще поверх барвистого строю накинув плаща, як тодi пiсля концерту в Нiццi, коли Микола в присутностi Тараса й Славка, що iм вiн оплатив дорогу, аби мати на три днi бiля себе товариство для ШІ надавши окриленiшого вигляду своему карбованому обличчю античнiсть якого ще протистояла пiдмiновуванню оковитоi, опустився на колiно (надхненний порух чарувальника жiночих сердець: посвист невидимого капелюха зi струсевими перами мушкетерського уклону пiд супровiдне клацання острог) перед молоденькою, дiйсно слiпучою красунею-повiею (такоi променистоi iстоти Славко доти ще не подибував), котра сидiла за кермом при опущеному склi, чекаючи на грошовитих клiентiв, а Микола, попри, здавалося б, не абиякий досвiд, полонившися ii королiвським вирядом, а особливо ii дитячими туркусовими очима, узяв ii за родичку тих корононосiiв, перед якими вiн щойно виступав з концертом, i за пiвнячою звичкою одразу впав на колiно, щоб пiднести до уст персиковi пальчики небесного створiння, яке, назвавши свою цiну, вихором поставило протверезiлого молiльника на рiвнi ноги (одвiчна вiдраза дон-жуана до собi подiбних, що не терпить власних вад в iнших; хiба, зрештою, людина не найнепримиреннiша саме до того, на що слабуе? – вiдраза, яка Славка бiльше здивувала й заболiла йому, нiж те, що красуня виявилася надто досяжною, бож для Славка вона назавжди залишилася райським видивом, побути довше в присутностi якого завадили не порожнi кишенi, а Миколине шаленство, оскiльки красуня, почувши Славкову заувагу, котрий не витримав, аби голосно не дорiкнути Миколi в хамствi супроти жiнки, смiючися запропонувала землякам безплатнi послуги, що викликало в Миколи напад гiстерii, подiбноi до нападу епiлепсii, – Славко нiколи не бачив, щоб чоловiк так ридма плакав, метикуючи розтрощити голову об кам’яний рiг хiдника, хоча Славко й Тарас вчепилися в навiженого й тримали, аж поки викликаний спiвчутливою красунею