Семен Жук і його родичі

– «Тут, тут и Соня; десь гриби збирае.»

Жук на радощах и забув про Джура, та вже сей сам нагадав про себе.

«Лишенько-ж менi!» сказав Жук, «я й забув. Матусю! отсе мiй приятель лiкар Джур», додав вiн указуючи на Джура.

– «Спаси-Бiг вам, спаси-Бiг!» говорила стара Жучиха Джуровi. «Спаси-Бiг, що завернули до нашоi хати. Вибачте, що дома не застали: не сподiвалась сёгоднi гостей.»

«Де-ж отсе Соня, що ii не видко?» допитувався Жук и на все горло гукнув: «Соню!!»

– «Що, Марусе! чи готов полудень?» спитала Жучиха куховарку.

– «Зараз буде; нехай ще раз закипить, щоб вварилась каша; наче ще сировата, ось покоштуйте.» Маруся набрала з казана в ополоник кашi, простудила ii и подала Жучисi. Жучиха покоштовала и сказала: «Еге! нехай ще раз закипить; та здаеться, треба-б присолити.»

– «Нi, панi, лучше не солить; недосiл на столi, часом переборщиш, хуже буде… на таку велику громаду смаку недобереш. Лучше кожен сам на свiй смак присолить.»

– «А наш полудень поспiв?» спитала Рися у куховарки.

– «Не знаю!.. ваш Опанас варить, треба ёго спитать; и де се вiн дiвся? у ёго пiд казанком и огонь потух… Опанас! Опанас! де ти?» гукала куховарка.

– «Ось-де я! на що тобi здався я? скучила без мене чи що?» озвався за катрягою Опанас.

– «Куди-ж бак!.. вельми скучала!.. Панi питають: чи готов полудень?»

– «Зараз буде готов… вареники лiплю.»

«З чим, Рисю, будуть вареники?» спитав Жук.

– «З полуницями; я з Сонею назбирала.»

«Отсе добре! я дуже люблю вареники.

»

– «По кор-ррячку! по корр-рячку! покорр-рячку!!» гукали косарi.

– «Еге! бач синку! ми загомонiлись, та й байдуже про косарiв; пора вже порцию нести,» сказала Жучиха.

– «По корячку! по коррячку!»

«Зараз, зараз!» одгукнув Жук. «Давайте, матусю, я iм понесу.»

И влявши двi боклаги з горiлкою, Семен пiшов швиденько до косарiв. Тим часом, поки Семен частовав косарiв, прийшла до куреня Соня, а з нею друга дiвчина, вже не першоi молодости, але ще й не пристаркувата, лiт може з тридцять: з лиця вона була бiлява, очи на викотi, великi, оловянi; рот невеличкий, губи тоненькi, зуби бiлi як крейда, на лицi широкий румянець; убрана по городянски; не можно було сказать, що вона гарна, красива, алеж и негарною, некрасивою нiхто б ii не назвав.

Се була гувернантка Рисi и Сонi, Frдulein Ганна з Берлiна. Соня була дiвчина 19 лiт; бiле, аж матове лице оддiлялось од широкого чола густими, широкими, наче з оксамиту, чорними бровами.