Перехресні стежки

Власне тодi, як я пана меценаса вчив, мене з шестоi класи вiдiбрали до вiйська. Дурний чоловiк був. Було шануватися, зiстати офiцером… Ну, я там зразу троха шарпався… Знаете, у вiйську мусить бути субординацiя. Так я й став на фельфеблю. А вислуживши десять лiт, я пiшов i дiстав мiсце канцелiста при судi. За п’ять лiт чоловiк авансував, – ось вам i вся моя кар’ера.

Вони йшли довгою простою вулицею, що вела на дворець залiзницi. Липневе сонце стояло майже над головами i пекло немилосердно, а довкола вулицi були самi мури i стiни, нiде анi садка, анi дерева.

Духота. Меценас iзняв капелюх i, мов вахлярем, холодив ним спiтнiле лице, обтерши перед тим краплистий пiт iз чола хустиною.

– Але ж то пражить! – промовив вiн.

– Пан меценас, певно, на дворець iдуть? – запитав Стальський.

– Нi.

– А чого пан меценас iдуть сею вулицею? Маете тут дiло до кого?

– Борони Боже! Я властиво хотiв iти на обiд.

– На обiд? Тут пан меценас у когось обiдають?

– Нi.

Хочу пошукати якоiсь реставрацii. Вчора i позавчора, поки була розправа, я не мав часу шукати i обiдав у готелi.

– Так, то пан меценас до готелю заiхали?

– Так. «Пiд Чорного орла». Знаете, я тут чужий. Маю кiлькох знайомих урядникiв i професорiв гiмназiальних, але всi вони на урльопах, на вакацiях, пороз’iздилися. То я заiхав до готелю i там сиджу, поки знайду собi помешкання. Але iда там не смакуе менi.

– Ну, певно! Прошу, я пану меценасовi покажу дуже добру реставрацiю.

Прошу от сюди!

І Стальський зiгнув у бокову вуличку i йшов обiк Рафаловича, не перестаючи говорити.

– Ах, так! То пан меценас у готелi! Ще не маете помешкання! Ну, в такiм разi, надiюсь, не вiдкинете моеi послуги. Позволите, щоб я допомiг вам винайти помешкання. Я ж тут усюди знайомий!

– Але i овшiм, пане Стальський! Дуже вам буду вдячний. Тим бiльше, що у мене й писанини ще купа, нема коли бiгати по мiстi, шукаючи хати.

– О, я вам се зроблю живо! Будете вдоволенi.

А де ж ваша фамiлiя? Також у готелi?

– Фамiлiя? У мене жадноi фамiлii нема. Я сам-самiсiнький.

– Як то? Пан меценас нежонатi?

– Нi, пане.

– А, так! На кавалерськiй стопi! Ну, так, то що iнше! Так же менi й говорiть! Але ось ми вже й прийшли. Чи волите обiдати в спiльнiй столовiй, чи, може, окремо?

– Та менi байдуже, – мовив адвокат. – От хiба якби ви були такi добрi обiдати зо мною, то можна б замовити окремий покоiк.