Сагайдачний

На стiнах висiли портрети родини Острозьких у золочених рамах.

Звiдси вели дверi до заупокiйноi кiмнати. Тут складали тiла померлих князiв, поки iх зложено на вiчний спочинок до родинноi гробницi.

Ця заупокiйна кiмната притикала до замковоi церкви Преображенiя. Аж тут можна було бачити красу i багатство, якi вiдповiдали багатству князя. Суто золочений, прегарно рiзьблений iконостас з iконами перворядних малярiв. Князь, який звав себе «богомольцем», хотiв таким побитом пiдкреслити рiзницю межи маестатом божим i туземним княжим i для того на вивiнування церков не жалував нiчого.

А однак, князь, як вiдрiзняв свiй стан князя вiд стану царя небесного, так знову знав вiдрiзнити себе вiд iнших мирян. У кожнiй його церквi стояла iз бронзи кована, визолочена клiтка з княжим ковпаком i гербом зверху. Там засiдав князь в часi служби божоi i виходив звiдсiля аж по скiнченiй вiдправi. Князь не хотiв, щоб звичайнi люде дивилися, як князь земний поклоняеться князевi небесному.

Як звiдси князь виходив, то супроводжували його священики з спiвом i молитвою, а зiбранi кланялись йому нижче пояса, а хто стояв ближче, вважав собi за велике щастя, коли мiг своiми устами доторкнутися княжоi одежi.

Чотири високi замковi башти пiднiмались гордо вгору i цiлiй околицi показували, до якого могутнього пана цей замок належить.

Про те все, про князя Костянтина i його багатства, довiдалися кульчичане вiд Миколи Плескача в дорозi, ще заки доiхали до Острога, як лише довiдався, що вони iдуть до князя з письмом вiд владики, показував iм свою особлившу увагу.

Вiн теж чимало зазнав ласки вiд його княжоi милостi i був усiею душею князевi вiдданий. Повторював все, що хто раз покаже князевi свою вiрнiсть, зверне ласкаве око князя на себе, може бути певним, що князь нiколи його не лишить i з усякоi бiди вирятуе. Оповiдав таке, що князь посилав татарвi значнi окупи за своiх вiрних слуг, якi попали в ясир.

До Острога приiхала цiла валка вже вечором. У город, де стояла Плескачева оселя, вже не можна було того дiстатися, бо пiд ту пору зачиняли городськi ворота i нi перед ким не вiдчиняли аж до ранку.

Над брамою у баштi стояла княжа варта. Лише вже рано, як князь iшов у церкву молитися, вiдзивався церковний дзвiн, тодi вiдчинялися ворота i оживав рух. Такий тут був заведений порядок, вiдколи князь замешкав в Острозi.

Усi вози розмiстились на передмiстi Застав'i, де кому трапилось. На Застав'i мешкало бiльше як п'ятдесят родин татарських.