Сагайдачний

Вiн добрий козак i лицар, князь його любить, але вiн уже не одного бурсака пiдмовив втекти на Запорожжя, пам'ятайте. Про те я ще поговорю з його братами.

– Хiба ж його брати тут живуть?

– Авжеж. Старший е протопопом при Онуфрiiвськiй церквi в Острозi. Це отець Дем'ян Наливайко, дуже ревний в благочестi. Це сповiдник князя. Велика це честь. Говорять, що сам патрiарх новгородський, який тут у князя гостював, довiв це дiло до ладу. Велика то при князю особа. Це запам'ятайте собi, хлопцi. А другий – це тутешнiй мiщанин, кушнiр.

Йому теж добре живеться.

Стара Плескачиха наклала школярам повнi кишенi пряникiв, медiвникiв, яблук та груш, коли вiдходили.

В бурсi гомонiло, мов в улiю. Хлопцi мiняли мiж собою те, що поприносили з города. При вечерi нiхто не хотiв iсти.

На другий день при'йшлось зараз зрана розстатися з домашнiми капотами, iм поприносили бурсацькi жупани i казали перевдягтися. Всi бурсаки одягались однаково.

Степан забавився в Острозi цiлий тиждень. За той час навiдав обi церкви в городi, Благовiщенську i Онуфрiiвську, оглянув базари, накупив гостинцiв для рiднi.

В недiлю довелось йому бути в замковiй церквi на обiднi. Такоi величавоi вiдправи вiн ще не бачив. Але-бо й церква тут неабияка. Усюди – золота, аж за очi хапае. Княжий хор спiвав, мов ангельський. Князь сидiв у своiй позолочуванiй будцi, мов у сповiдальницi. Коли виходив iз церкви, попи його супроводжували спiвами, а народ кланявся, аж до землi припадав.

Як прийшов час вiд'iзду, Жмайло пiшов на замок поклонитися князевi.

Князь прийняв його дуже ласкаво, обiцяв хлопцями заопiкуватися, дав мiшечок з дукатами на Самбiрську школу. Старого Грицька казав поздоровити i передати йому золотий хрестик, посвячений царгородським патрiархом.

Степан Жмайло попрощав хлопцiв, всунув у руку ще одного дукача даскаловi. Плескач не хотiв узяти вiд нього грошей за те, що його i наймита годував цiлий тиждень. Степан виiхав з Острога дуже вдоволений.

ІV

Острозька школа, або, як ii декуди називали i своi, i чужi, «академiя», була в той час славна на всю Украiну.

Їi заснував князь Василь-Костянтин як противагу езуiтським лiцеям, у котрих вчили польського i латини. В протиставленнi до того, князь назвав свою школу словено-грецькою. Та в тiм часi без латини не було освiти, тому i тут, побiч греки, мусили вчити й латини, i ii вчено бiльше, чим греки, бо до тоi науки тяжче було знайти вчителя, чим до латинськоi.