Сагайдачний

Та, видко, дух святий не лише мене освiтив, бо ось я йно готовивсь скликати шляхту, як один випередив мене, висказуючи побоювання щодо безпеки вашоi милостi… i все в пору, в божий час склалося.

– Ти, пане-брате, бувалий чоловiк…

– Бував по божому свiту, з козаками волочився, два сини там поклали голови, – ми татарву шарпали, – а я таки на старостi лiт вернув у рiдне село, своi костi тут зложити, коли мене Господь покличе.

– Дуже я тобi вдячний, що ти помилував тих людей, стiльки було би душогубства через мою особу.

– Пiд суд? Пiд право? Ваша милосте! Судили би iх тi, що iх послали i, певно б, випустили, а так бодай будуть мати пам'ятку, наша шляхта мае тверду руку. Не зараз iм захочеться гiльтайства i сваволi…

Як наблизились до города, Грицько злiз з коляски, сiв на свого коня i поiхав передом. Вiн гукав по дорозi:

– Народе православний, завертайте на мiсце! Порядок! Ви за мною, шляхто, ставайте недалеко городського валу та пильно назирайте на голоту, яка на валах зiбралася, а то може знову напасти на нас i наробити нам бешкету.

Вiн показав на городськi вали, де справдi аж роiлося вiд усякоi збиранини, що тут згуртувалася.

Владича коляска могла лише поволi проiхати серед безчисленноi товпи на Перемиськiм шляху. Люде вiтали свого владику вигукуючи, а вiн золотим владичим хрестом благословив народ.

У церквi вдарили в усi дзвони. Отець Атанасiй йшов назустрiч владицi з хоругвами.

Владика, вже сивий старець з довгою бородою, злiз iз коляски, надяг владичi ризи, i так вiльною ногою цiлий почет завернув до церкви.

Перед церквою стояли школярi церковноi школи пiд проводом своiх вчителiв. Ця школа мiстилася бiля церкви. Ходили до неi не лише дiти тутешнiх православних, але також довколишньоi шляхти з поблизьких сiл.

Вступивши в церкву, владика вiдправив молебень, а вiдтак, звертаючись до людей, подякував браттям шляхтi, що не допустили зневажити благочестивоi вiри ii ворогам, не дали знущатися над його сивою головою, та просив iх, щоби завжди, коли цього зайде потреба, постояли за православну церкву.

– Ви, брати шляхта, остались тут одинокою опорою батькiвськоi вiри, ви одинока ii защита. Наша прадiдна вiра переживае тепер тяжкi часи. Рим напосiвся ii знищити. Нашi вельможi цураються ii i переходять на латинство, бо у тiм бачать свою користь.