Герострати

Скiльки я собi згодом не дорiкав, що якби я не слабував на звичку тримати вранцi перед офiцiйним вiдкриттям антикварiату вiдчиненi дверi, не покладаючися на ранню пору й людську лiнь, мовляв, покупцi вдосвiта не приходили, хiбащо якийсь бездомний турист, а це траплялося дуже рiдко, то мiй вiдвiдувач не зайшов би i нiчого не сталося б. Проте дорiкання нi трохи не полегшували того, що сталося пiзнiше, бо хiба ж я мiг передбачити, що вiд його вiдвiдин аж так змiниться мое життя?

Мiй вiдвiдувач навiть для годиться не глянув на книги й гравюри, а тим часом я посiдав видання, яких нiхто з моiх колег не мав.

Менi завжди якось щастило дiставати рiдкiснi речi, якi згодом навiть великi антикварiяти охоче в мене перекуповували. Вiн рiшучим кроком пiдiйшов до мене i, злегка нахилившися вперед, нiби бажаючи простягти руку, хоч, здасться, це вiн одразу ж передумав, сказав, щоб я писав його бiографiю.

Я висунувся разом з стiльцем з-за столу, аби легше встати, i, вирiшивши, що менi причулося, не зовсiм певним голосом перепитав:

– Вибачте мою неуважнiсть.

Вас цiкавлять гравюри, книги чи географiчнi мани? У мене с особливо цiннi…

– Нi, нi! – це стосувалося моеi руки, яка пiшла по книжку, – я хочу, щоб ви писали мою бiографiю, – повторив мiй вiдвiдувач.

– Пане, – пiсля деякоi мовчанки вимовив я, – я антиквар. Ви напевно помилилися адресою. У мiстi е десятки письменникiв, якi за вiдповiдну цiну, чи навiть задурно, залежно вiд домовлення, напишуть вам усе, що побажаете. Кiлькох я навiть знаю. Це моi клiенти.

Якщо хочете, я вам дам адресу одного з них, хоч давати адреси своiх клiентiв – не моя звичка.

Так, чи приблизно так, я почув, як вiдповiдаю, а в думцi в мене ворушилось щось зовсiм iнше. Менi хотiлося не тiльки облаяти його останнiми словами, хоч я нiколи не лаюся, аби раз назавжди припинити цю дивну i неприемну розмову, що вiдiрвала мене вiд працi, а й заподiяти йому щось дошкульне, дати йому носака i погрозити, що я не витрачаю часу на подiбнi жарти. Однак його вимога настiльки вразила мене своею несподiванiстю й безглуздям, що я, попри всю лють i обурення, розгубився.

– Нi, я саме до вас. Саме на вас упав мiй вибiр. Ви, а не хто iнший, мусите писати мою бiографiю. Я на це маю своi причини, якi вам тут довго вияснювати. Зрештою, я i не люблю пояснювати. Це завжди лише ускладнюе. Я не знаменитiсть. Навiть не видатний i не вiдзначаюся жодними прихованими талантами. Я такий, як усi, що проходять повз вашу вiтрину або заходять всередину.