Герострати

Вас цiкавлять гравюри, книги чи географiчнi мапи? У мене е особливо цiннi…

– Нi, нi! – це стосувалося моеi руки, яка пiшла по книжку, – я хочу, щоб ви писали мою бiографiю, – повторив мiй вiдвiдувач.

– Пане, – пiсля деякоi мовчанки вимовив я, – я антиквар. Ви напевно помилилися адресою. У мiстi е десятки письменникiв, якi за вiдповiдну цiну, чи навiть задурно, залежно вiд домовлення, напишуть вам усе, що побажаете. Кiлькох я навiть знаю. Це моi клiенти. Якщо хочете, я вам дам адресу одного з них, хоч давати адреси своiх клiентiв – не моя звичка.

Так, чи приблизно так, я почув, як вiдповiдаю, а в думцi в мене ворушилось щось зовсiм iнше. Менi хотiлося не тiльки облаяти його останнiми словами, хоч я нiколи не лаюся, аби раз назавжди припинити цю дивну i неприемну розмову, що вiдiрвала мене вiд працi, а й заподiяти йому щось дошкульне, дати йому носака i погрозити, що я не витрачаю часу на подiбнi жарти. Однак його вимога настiльки вразила мене своею несподiванiстю й безглуздям, що я, попри всю лють i обурення, розгубився.

– Нi, я саме до вас. Саме на вас упав мiй вибiр. Ви, а не хто iнший, мусите писати мою бiографiю. Я на це маю своi причини, якi вам тут довго вияснювати. Зрештою, я i не люблю пояснювати. Це завжди лише ускладнюе. Я не знаменитiсть. Навiть не видатний i не вiдзначаюся жодними прихованими талантами. Я такий, як усi, що проходять повз вашу вiтрину або заходять всередину. Запам’ятайте: я такий, як усi. Але я хочу, щоб ви писали мою бiографiю.

– Вельмишановний пане, – сказав я якомога повiльнiше, вiдчуваючи, що коли я занадто швидко вимовлю слово, то або розiрвуся на дрiбнi шматки, або, як самовар пiд тиском пари, загуду i почну скакати по антикварiату вiд гнiву i здивування.

Щоб я, солiдна людина, дожився до того, аби не подибав нiчого кращого, як писати чиюсь бiографiю? Нi, це належало просто до нечуваного.

– Вельмишановний пане, – досить стримано сказав я, – навiть якби я погодився писати вашу бiографiю, що, До речi, зовсiм виключене, навiть тодi з моiх починань нiчого не вийшло б.

Я дивувався своiй стриманостi. Яке зухвальство! Яка зарозумiлiсть! З’явитися до незнайомоi людини i вимагати вiд неi щось, що перечило здоровому глуздовi! Менi, солiдному власниковi антикварiату, одруженому чоловiковi, батьковi двох дiтей, запропонувати писати чиюсь бiографiю.