Козир-дівка

Та не тiльки боявся старого, боявся не менш i його хлопця, Тимохи, щоб або сам не побив, або не пiдбрехав батьковi. Бачачи ж, що старi сваряться промеж себе за нього частiсiнько, так як став пiдростати, так уже не дуже i докучав жалiнням Горпинi, а тiльки, було, усе Ївзi розказуе, що вiн стражда. А Ївга вiд нього на годiв п’ять була молодша, так i та йому нiякоi поради не зумiла давати, а тiльки, було, укупi з ним поплаче.

Горпина була у всiм дому хазяйка i усьому господарству голова. На мужика не дуже здавалась, бо знала його плоху натуру.

Поки здужала, то привчила добре Левка, а далi, як i Ївга пiдросла, та побачила, що з неi великий i добрий путь буде, то i ii стала порядку вчити по своему промислу, щоб усе знала, де, що i вiдкiля узяти i в яку пору що придбати, як з заiжджими людьми обiходитися i як iм усе продавати, щоб i удруге iх не цуралися i до них заiжджали. У них у двох, у Ївги i в Левка, i ключi вiд комори, у них i хлiб, i сiно, i усякий товар, у них i грошi, i увесь рощот, а вона, було, тiльки порядкуе. Хотiла, було, i сина привчити, та як побачила, що вiн, бога не боячися, проiжджих обмiряе, i обважуе, i облiчуе, а далi нап’еться та заведеться з ними лаятися, а часом i обiкраде, та таку, було, славу навiв на свiй постоялий, що стали, було, люди i цуратись, i покинули б iх, було, i зовсiм, так Горпина схаменулася, перестала йому волю давати, а вмираючи, усе господарство приказала дочцi i усе iй добре розказала i наказувала iм усiм, щоб Левка держали i не зобиджали його. «А коли, – каже, – захоче стати хазяiном сам, то i вiдпустiть його, а ти, доню, надiли його усiм на нове господарство; ти знаеш, у якiй вiн пригодi нам був i скiльки через нього ми заробляли, так його i награди. А коли, – ще таки казала, – роздумаете та не розiйдетеся, а поберетеся собi, то ще лучче зробите. Будете обое господарювати добре i не дасте пропасти батьковi, а Тимосi не давайте волi: той переведе худобу, як озьме волю, i тебе продасть, i батька проп’е».

По смертi ii Ївга взяла усе господарство у своi руки i не давала братовi орудувати, а тiльки якi лучаться грошi, то усе батьковi дае, i як знала його натуру, що з ним не можна ласкою нiчого зробити, от то вона, було, i гримне на нього, а вiн, як привик поусякчас слухати жiнки, так тепер став слухати i дочки, а бiльш тим, що бачив, що вона все до пуття веде.

Тимоха дуже, було, часто грошi береть з батька, а той, не вмiючи вiдговоритися i пестуючи дурня, дае йому, скiльки вiн забажа.