Олюнька

– Я тату, тепер iду туди… Префект мае зараз хату печатати. Там худiбка осталася, треба порядок зробити, – i пiшов до хати Лукашiв.

Ганна тим часом викупала дитину, завинула в сухi шмати, а воду вилляла надвiр, нецьки поставила сторчма пiд хату. Дитина, зогрiвшись пiд подушкою, якою ii Ганна прикрила, заснула тихенько.

Коли Андрiй прийшов пiд хату Лукаша, застав там уже комiсiю, складену з префекта й усього уряду громадського. Всi увiйшли до хати i стали оглядати те, що осталось по Лукашах.

Префект не дозволив забирати того, що ще лишилося на постелi й коло постелi.

– Гм… буде з вас того, що в скринi i в комiрцi, а це все треба спалити… Так нам наказали з бецирку[4 - З округу.].

Скриня була замкнена, а ключ висiв на цвяху пiд образами. Андрiй просив кiлькох сусiдiв, щоб йому помогли винести скриню. Та префект спинив:

– Гм…за позволенем. Мусимо оглянути, що е в скринi, бо то сирiтське добро, й треба його буде колись вiддати. Ви, пане Стефане, списуйте кожний кусник… Як з'iде обсигнацiя[5 - Комiсiя, що робить список спадщини.

], буде все готове.

Поки писар з iншими списав, що було в скринi, префект пiшов до комори. Виявилося, що Лукашi були таки добрими господарями. В коморi, крiм зимовоi одежi, було всяке добро: мука, каша, квасоля, горох, бiб; було масло i сир, сметана i солонина – все-все, що потрiбно. Префект казав усе списати i повиносити.

Вiдтак пiшли до стайнi й стодоли, що пiд одним дахом прилягали одним боком до городу з садком.

Усi знали, то в Лукашiв була пара коней, пара волiв, двi корови i чотири штуки молодняка.

А де ж те все подiлося? Стайня заперта, але по всiй худобi анi слiду. Всi сплеснули руками. На ж тобi! От якийсь безбожник забрав усе дочиста… хоч би одно телятко лишилося!

Андрiй лютував найбiльше. Вiн щойно думав про те, як стане господарем на цiле Закуття, а тут якась чортова мати наслала злодiiв…

– Треба дати знати до шандарiв! – озвався хтось з гурту.

– Що тут шандарi тепер порадять? Злодiй газдував тут, здаеться, десь перед трьома днями, а знаете, що коби лише за канал – пропаде все, як сiль на водi… Що тепер шандар знайде?

За каналом починався густий вербовий лiс i займав двi квадратнi милi простору аж до Вибулова.

Там водилися вовки та ховалися злодiii-конокради; в такiй гущавинi годi було iх виловити.

Стало на тiм, що жандарма повiдомиться аж тодi, коли вiн прийде до села.

Хлiб, що Лукаш успiв iще позвозити, стояв у садку в стiжках.