Тигри

Тигри

Емма Андiевська

«Тигри» Емми Андiевськоi – збiрка новел, лейтмотивом якоi е самотнiсть сучасноi людини у мiстi***. Авторка акцентуе увагу на складностях урбанiстичних реалiй з життям у квартирах-коробках та шаленим темпом, у якому почасти губиться людянiсть. Свiтову славу письменницi принесли прозовi твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапiта», «Тигри», «Казка про яян», поетичнi збiрки «Народження iдола», «Наука про землю», «Вiлли над морем», «Мiражi», «Мiста-валети», «Шухляднi краевиди» та iн.

Емма Андiевська – украiнська письменниця та художниця, яка працюе у стилi сюрреалiзму та герметизму

Емма Андiевська

ТИГРИ

БАШТАН

У мене за вiкном баштан. Вiн кiлькаповерховий, з динями й кавунами, але там ростуть i м’ясорубки. Цi м’ясорубки, здаеться, конденсатори тишi, хоч точного iх призначення я не знаю. Люди, що ходять внизу по цементному подвiр’i, баштану не помiчають. Навiть я сам, коли спускаюся вниз i знизу дивлюся вгору, не завжди його зауважую.

Тому я досi вагаюся, чи його тiльки увечорi приносить вiтром з пiвдня, чи вдень баштан просто набирае барви повiтря, i його важко помiтити. Бо те, що вiн мiниться хамелеоном, це менi давно впало в око.

Баштан за моiм вiкном цiлий рiк. Правда, коли я вiдчиняю дверi, то його протягом заносить i в кiмнату, i тодi вiн висить над лямпою або бiля полиць з книгами, але я все таки звик, що вiн у мене за вiкном. Так менi зручнiше. Бо я люблю порядок, а коли я ножем пробую кавуни, то багато соку тече по пiдлозi, i тодi важко дихати.

А я люблю дихати. Я цiлими годинами можу лежати й дихати, зосереджено вбираючи ландшафти в легенi, бо я свiт сприймаю через легенi.

Я тримаю баштан зразу ж за вiкном, так що менi не треба навiть виходити на балькон або вихилятися з вiкна, щоб його дiстати. Зрештою, баштан знае моi руки, i вистачае менi простягнути ножа, як вiн сам напливае менi на пальцi. Я одним рухом леза розтинаю кавун i виймаю середину. Я ходжу босий по кiмнатi, поiдаючи кавун за кавуном, а сусiди за стiнами бiгають з квартири в квартиру, сповiщаючи один одному, що я знову почав ходити.

Вони не знають, що вiд кавунiв я важчаю, i моi кроки втрачають певнiсть. І що тодi з м’ясорубок менi чути тоненьку музику.

ПРОСТОРИ

Почавши у вiльнi вiд працi хвилини колекцiонувати простори, не мiгши бiльше дивитися, як люди розкидаються просторами, якi iм Дано при народженнi, я ще не уявляв, яких розмiрiв набере моя колекцiя.