Тиха місцина

Жозефiна продовжувала всмiхнулася.

– Скiльки ж тобi рокiв, Жозефiно?

– Нещодавно виповнилося шiстнадцять.

– Он як! Менi здавалося, що ти трохи старша.

Тiльки-но випала нагода вставити слiвце в розмову, Жозефiна запитала у мiсiс Перрi:

– Можна менi сьогоднi пiти з Лiлiан в кiно, на денний сеанс?

– Нi, люба; ти маеш вивчити уроки.

Мiсiс Перрi вiдразу повернулася до мiсiс Брей, демонструючи, що питання закрите, але…

– Дурепа проклята! – впiвголоса пробурмотiла Жозефiна.

Мiсiс Брей вiдразу заторохтiла, намагаючись змiнити тему розмови, але мiсiс Перрi, звичайно, не змогла обiйтися без догани Жозефiнi.

– Як ти назвала матiр, Жозефiно?

– Я не розумiю, чому я не можу пiти в кiно з Лiлiан?

Здавалося, що матiр вважала б за краще закiнчити на цьому розмову.

– Тому що ти мусиш вчитися! Ти щодня кудись ходиш, i твоему татовi це набридло.

– Ви з глузду з’iхали! – кинула Жозефiна i завзято додала: – Маячня якась! Наш татко, певно, збожеволiв. Невдовзi вiн почне рвати на собi волосся i вважати, що вiн Наполеон чи хтось на кшталт.

– Нi, – розсмiялася мiсiс Брей, коли обличчя мiсiс Перрi зашарiло. – Хiба, може, вона мае рацiю. Що, коли Джордж i справдi збожеволiв – особисто я впевнена, що мiй чоловiк вiд лютi втратив глузд. Це все вiйна!

Але матерi було не до смiху; вона вважала, що Жозефiна варта добрячоi прочуханки.

У розпалi розмови пролунало iм’я Ентонi Харкера, однолiтка старшоi сестри Жозефiни.

– Вiн дивовижний, – без будь-якого бажання нав’язати свою точку зору втрутилася в розмову Жозефiна.

Вона зовсiм не була грубiянкою; вона насправдi рiдко переходила межi звичайноi свiтськоi бесiди, хоча легко втрачала безтурботний настрiй, стикаючись iз будь-якоi несправедливiстю або дурiстю з боку спiврозмовника.

– Вiн цiлком…

– Вiн мае неабиякий успiх. Але я особисто не бачу в ньому нiчого дивовижного. Менi вiн видаеться легковажним.

– О, нi, мамо, – заперечила Жозефiна. – Вiн зовсiм не такий. Будь-хто тобi скаже, що вiн – справжня особистiсть, не рiвня тим недотепам, яких хоч греблю гати.

Ранiше iй таке i на думку не спадало. Остання фраза насправдi була заготовлена для вираження симпатii до Тревiса де Коппета. І незабаром, коли подали чай, Жозефiна вибачилася i пiшла до своеi кiмнати.

Попри те, що будинок був зовсiм новим, Перрi зовсiм не були нуворишами.