Аліса в Дивокраї

) Ох, бiдолашнi моi малесенькi нiжки, хто ж тепер одягатиме вас у черевики й панчохи, моi солоденькi? Гадаю, я вже не спроможуся… Я буду бозна-як далеко, щоб ще й вами опiкуватися, доведеться вам дбати про себе самим…

«Та все ж треба бути до них добрiшою, – подумала Алiса, – а то ще не стануть ходити туди, куди менi треба! Так, помiркуймо: буду надсилати iм пару нових черевичкiв до кожного Рiздва».

І вона взялася прикидати, як би це здiйснити.

«Надсилатиму iх iз розсильним, – вирiшила Алiса.

 – Мабуть, це страх як кумедно – посилати подарунки власним ногам! А як же дивно виглядатиме адреса:

панi Правiй Нозi Алiси,

килимок перед камiном,

одразу бiля граток…

О Господи, що за дурню я верзу!»

Цiеi митi Алiсина голова торохнулася об стелю зали; насправдi, тепер Алiса була бiльше нiж дев’ять футiв[7 - Фут – англiйська мiра довжини, що становить 30,48 см.] заввишки, тож вона мерщiй ухопила золотого ключика й поквапилася до хвiртки.

Бiдолашна Алiса! Усе, що вона тепер могла зробити, так це вкластися на бiк i зазирнути крiзь дверцята одним оком: протиснутися крiзь них iй зараз було б складно як нiколи. Тож вона сiла й знов заплакала.

– Хоч би посоромилася, – казала до себе Алiса, – така доросла дiвчинка (цiлком слушно зауважила вона), а сидиш оце й рюмсаеш. Негайно припини, кому сказано!

Та вона все одно плакала й плакала, сльози лилися з неi галонами[8 - Галон – мiра об’ему рiдин та сипких речовин в Англii, що дорiвнюе 4,546 лiтра.

], аж поки довкола не назбиралося чималеньке озерце, дюймiв чотири завглибшки, яке залило залу майже до половини.

Невдовзi вдалинi зачулося тупотiння чиiхось нiжок, i Алiса хутко витерла очi, щоби подивитися, хто там такий. Це повернувся Бiлий Кролик; вiн увесь розчепурився, в однiй руцi тримав пару бiлих лайкових рукавичок[9 - Лайка – сорт м’якоi шкiри; рукавички з такоi шкiри були предметом розкошi.

], а в iншiй – вiяло, але так само мурмотiв собi пiд носа:

– Ох! Герцогиня, герцогиня! Ох! Якщо я забарюся, вона просто оскаженiе!

Алiсу посiв такий розпач, що вона вже ладна була просити допомоги в будь-кого, тож, коли Кролик порiвнявся з нею, дiвчинка заговорила тихим, нерiшучим голосочком:

– Перепрошую, пане…

Кролик нестямно пiдстрибнув, випустив рукавички та вiяло й щодуху дременув у темряву.